Мій рідний брат одружився і поїхав зі своєю дружиною жити в місто, а я залишилася жити з нашими мамою й татом.
Згодом в селі вийшла заміж за Миколу, він жив поруч, по сусідству, мав власну хаті та забрав мене жити до себе.
Ми жили, як усі люди, з часом у нас з’явилося двоє діток, у брата теж в місті народився син. У нас були добрі стосунки з братом та з невісткою. Недаремно люди говорять, що якщо всі живуть окремо, то в родині зберігається мир та злагода, адже нічого не потрібно ділити, так і було спокійно у нас.
Одного разу, на якесь велике свято, ми сім’ями зібралися в мами й тата.
Брат почав говорити, що збирає гроші на свою квартиру, адже хоче мати власне житло, почав усім нам натякати, що грошей не вистачає, вони молоді, дитину мають, все зібрати непросто самим.
Тато наш тоді сказав, що вони з мамою вже багато років відкладають гроші на наше майбутнє. Тому можуть віддати їх моєму братові, а мені залишиться хата, щоб було справедливо та добре всім.
При цій бесіді була присутня і наша невістка, вона відразу зраділа, змінилася в лиці, нічому не заперечувала. Загалом, того святкового вечора ми всі вирішили, що гроші братові, а батьківська хата – мені.
А вже наступного дня тато віддав гроші синові, і вони щасливі поїхали.
А вже незабаром брат купив квартиру.
Минали роки, діти росли, а батьки старіли. Я нічого не можу сказати, про брата, справедливості ради, адже ми батьків доглядали разом, я більше своєю працею, а вони з невісткою продуктами та необхідними речами. Часто ми зустрічалися сім’ями, усі родинні зв’язки підтримували на хорошому рівні. Не було між нами суперечок, чи якихось непорозумінь.
Коли не стало мами, бо тато пішов від нас першим, на жаль, тоді я стала оформляти документи на хату. Звернулася до брата, щоб написав відмову. Він довго щось там говорив, а потім запитав, чи продаватиму я батьківський будинок.
Я сказала йому, що звісно продаватиму, бо жити мені є де, а діти мої хочуть жити в місті, може згодом і квартири там допоможемо їм купити. Я щиро повідала йому про свої справжні наміри і плани на майбутнє.
Вислухавши уважно, брат мовив, що якби я залишила хату собі, то він відмовився б від спадку, щоб батьківська хата залишилася, як пам’ять нам про них. А, якщо я хочу її продавати, то гроші маємо поділити з ним разом.
Я була дуже здивована, адже ми домовлялися зовсім про інше. Та брат мовив, що хата в батьків добротна, а тих грошей, що батьки йому дали, не так вже й багато тоді було, щоб відмовитися від спадку, адже у нього життя теж не просте, він не так багато заробляє.
Загалом мій брат дав зрозуміти, що відмови він не напише і буде ділити спадок зі мною. Пояснив це тим, що зараз дуже важкі часи і заробляти не так вже й просто.
Я дуже шкодую, що батьки не написали дарчу на мене ще тоді. Ми якось не хотіли образити брата, довіряли його родині. Та й не думали про таке непорозуміння, наче ж все добре усім було і таких питань не виникало раніше.
Чи можна ще щось зробити поки ми не оформили спадок, щоб хата дісталася мені? Я розумію, що можливо батьки дали братові й не так багато грошей, менше ніж коштує їх хата, але вони дали тоді, коли вони були йому дуже потрібні. Всі ж погодилися, гроші вклали в житло. Чому зараз все забулося? Чому немає совісті? Як справедливо вчинити? Не даремно говорять люди, що нічого так не псує відносини в родині, як гроші та спадок. Тепер я це відчула на собі, але як зробити правильно не знаю.
Фото ілюстративне.
