Багато років тому, коли я навчалася ще в школі, тоді й покохала Дмитра.
Він дуже довго зовсім не звертав на мене уваги, а лише на випускному вечорі, коли він прийшов до своєї сестри, яка навчалася разом зі мною, ми познайомилися краще.
Відтоді ми стали зустрічатися, я літала немов на крилах від щастя, що нарешті ми можемо бути разом.
Дмитро був старшим за мене, він вмів гарно доглядати, дарував квіти і цукерки, водив мене у кафе, чого раніше ніхто не робив для мене.
Подумки я відчувала себе дружиною Дмитра, адже у нас були вже серйозні стосунки і ми часто говорили про своє майбутнє разом, як у нас все складеться згодом.
Але, на жаль, мрії моїй не судилося збутися, як не прикро було від того.
Одного дня у нас мало бути побачення, Дмитро обіцяв заїхати за мною, я його чекала до десятої години вечора, але він не прийшов і телефон його не відповідав, а на ранок прийшло повідомлення.
Дмитро пояснив в одному речені все: “Нам разом бути не судилося, я кохаю іншу і у нас скоро вже буде весілля”.
Далі описувати не буду багато, адже словами все не передати.
Та й той період свого життя я пам’ятаю дуже мало, все, як в тумані було у ті дні. Лише десь через пів року я змирилася з тим, що сталося і стала хоч трішки радіти життю. Мене всі переконували, що я ще молода і у мене все життя ще попереду.
Минув ще рік і Дмитро знову з’явився в моєму житті, дуже несподівано для мене, запевняв, що кохає мене досі, що хоче бути поряд саме зі мною, що помилявся і буде мені вірним і добрим чоловіком.
Я хотіла вірити Дмитрові, але знала, що в нього нещодавно народився син і я не маю права лізти в їх сім’ю, нехай вони миряться там. Я не хотіла бути схожою на ту жінку.
Згодом я познайомилася з Іваном, він виявився доброю та порядною людиною. Він щиро кохав мене, турбувався про мене, як ніхто інший.
Іван зробив мені пропозицію вийти за нього заміж, я сказала, що подумаю, адже я не кохала його, хоча дуже добре ставилася до цієї людини.
Я стала думати та зрозуміла, що мені вже майже 30 років, час минає і я більше не зможу знайти таку хорошу людину, адже заміж мене більше ніхто не кликав, зовсім не складалося з особистим життям.
Я чомусь думала, що краще бути коханою дружиною, ніж кохати свого чоловіка без взаємності і погодилася.
Після нашого весілля з кожним днем мені все більше подобався Іван, він підкорив мене своєю добротою і такою щирою та теплою турботою.
Ми з моїм чоловіком живемо вже 10 років у шлюбі, у нас з’явилося троє діток і я дуже щиро кохаю його, це неймовірне сильне і добре почуття, його не можна зрівняти з почуттям до Дмитра в мої молоді роки. Це щось більше і вагоміше та дорожче для мене.
Я щаслива, що поруч зі мною така добра людина, найкращий батько та чоловік. Ось так я покохала свого чоловіка вже будучи в щасливому шлюбі.
І якщо люди говорять, що щасливий шлюб бути лише тоді, коли одружуєшся з великого кохання, не вірте. Хіба не так?
Фото ілюстративне.
