Багато років тому мій чоловік розлучився зі мною, бо несподівано отримав спадок і вирішив, що тепер він може жити так, як захоче.
Ми жили в селі, і жили бідно, ні будинку нормального, ні хорошої роботи.
Перебивалися підробітками і виручало домашнє господарство та городина.
Але тоді всі так жили, тому я і не скаржилася, працювала зранку до вечора, аби щось мати.
У нас з чоловіком довго не було дітей, і лише через 10 років шлюбу у нас народилася донечка.
Я дуже раділа, чоловік наче теж, але я сиділа в декреті, а його заробітків нам не вистачало.
Та навіть тоді я не скаржилася, бо був нехай невеликий, але теплий дім, картопля на городі родила, кури несли яйця, то ж я розуміла, що не все так погано.
Коли нашій донечці було 5 років, мій чоловік несподівано отримав спадок від свого дядька з Америки.
Ми навіть не знали, що там у нього є родичі, а тут дядько його сам знайшов, і передав кілька десятків тисяч доларів.
Цієї суми вистачило б на покупку житла чи машини, і ще лишилося б на проживання, тому я дуже раділа, що нарешті і ми заживемо.
Але мій чоловік вирішив по-іншому розпорядитися своїм спадком, він сказав, що розлучається зі мною, тому що хоче жити вільно.
Я його просила одуматися заради дитини, але мене він не чув.
Чоловік залишив нам з дитиною смішну суму для проживання, і кудись зник разом з отриманими грошима.
Наступні 15 років я просто боролася за виживання, робила на двох роботах, аби тільки все у нас було добре.
Коли дочка виросла, я поїхала на заробітки в Італію. Мені тоді було 50 років, а дочці 20.
Я почала всі зароблені гроші в будинок вкладати, і за 10 років я впоралася, тепер у нас з дочкою є великий дім.
Зоряна моя заміж вийшла, зятя додому привела, хазяйновитий хлопець трапився, сам багато чого робить своїми руками.
Про свого колишнього чоловіка я і думати забула, навіть ніколи не згадую, але він сам згадав про мене і про дочку.
Гроші він давно прогуляв, тепер захворів і прийшов до дочки проситися, щоб вона його не виганяла, бо йому нікуди йти.
У Зоряни моєї добре серце, вона каже, що батько так погано виглядає, що вона просто не може вигнати його на вулицю.
А мені ця історія зовсім не подобається!
Він без зайвих докорів сумління в свій час залишив мене з дитиною, і йому було не цікаво, як і за що ми будемо жити.
Дочка батька вигнати не може.
А що мені робити? Я цій людині нічого не зобов’язана.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
