fbpx

Багато років тому батьки Наталі приватизували квартиру. Приватизацію оформляли на тих, хто тоді у цій квартирі жив: батька, маму, старшу сестру Наталі Ольгу. Наталя була в свекрухи прописана, батьки мало в тому розуміли, тому в приватизацію не включили її, а коли вона дізналася, то вже пізно було. Батьки сказали, що все добре буде, вони ще змінять документи, але дуже зіпсували своїй доньці життя

У Наталі є рідна старша сестра та старі мама й тато.

У далекі радянські роки батько отримав від держави велику трикімнатну квартиру в дуже хорошому районі, пощастило, можна сказати, на той час.

Звичайно, що не просто так, а за багато років старанної праці на заводі, а ще й тому, що мав в наявності сім’ю та двох дітей.

Сім’ям без дітей тоді трикімнатної квартири не давали, ну хіба що якимсь великим чиновникам, ну аж ніяк не простим працівникам, нехай і бездоганних майстрів своєї справи, які простояли все життя біля одного верстата.

Час минав дуже швидко, сестри подорослішали.

Старша сестра Наталі, Ольга, дуже рано вийшла заміж, швиденько народила і так само стрімко розлучилася, повернувшись з сином жити до своїх мами й тата в квартиру назад.

А вже через кілька років вийшла заміж і сама Наталя, і на прохання свекрухи прописалася жити до свого чоловіка.

Якраз саме в цей час всі люди взялися повним ходом приватизувати свої надані квартири, абсолютно ще не розуміючи, що це за процедура, навіщо її роблять і як це все позначиться надалі в їхньому майбутньому житті.

Батьки Наталі – люди прості, робочі, абсолютно не розбиралися у всяких юридичних тонкощах, а самі бояться усіляких там різного роду контор, оформлень документів, черг і збирання десятками різних довідок.

Проте приватизацію оформили – “як всі”.

Причому тоді вони, не особливо в тому розбираючись, оформили на тих, хто був прописаний в квартирі на той момент – батько, мати, старша дочка Ольга і її дитина.

А про саму Наталю, свою другу доньку, просто щиро забули. Чи не подумали на той момент.

А сама Наталя навіть дізналася про приватизацію зовсім випадково, вже через пару місяців.

– А як же я буду тепер?, – задала вона багато раз питання своїм матері й батьку.

– А ти що?, – здивувалися її реакції батьки батьки. – Тебе хіба можна було включити в приватизацію? Ти ж прописана в іншому місці? Ну вибач, ми навіть і не знали, що тебе теж можна було вписати і на тебе оформити приватизацію теж. А з іншого боку, може, і добре, у тебе буде шанс “отримати” квартиру самій, тобі ще краще буде, матимеш окреме житло. А ні – ну, значить, потім все переоформимо, ти ж ним така сама дитина, як Ольга. Не хвилюйся ти так, все буде добре, ми ж свої – рідні.

Звичайно, ніякої квартири від держави Наталка тоді вже не отримала.

Кілька разів в минулі роки вона намагалася завести розмову зі своїми батьками про спадщину, адже це питання постійно турбувало її.

Мовляв, ну було б непогано переоформити квартиру так, щоб мені щось теж в ній мати. Поки батьки були молоді і повні сил, вони відмахувалися – зробимо, мовляв, потім, не спіши, це ж нічого не змінить, вона і так теж твоя.

Не зараз же. Це ж треба довідки збирати, по чергах стояти, з роботи відпрошуватися всім. Що за терміновість? Зробимо, так, але не завтра. Ближче до осені, може бути. Або після Нового року займемося. Так і тягнувся час, а рік за роком минав.

Само собою зрозуміло, ніхто так нічого і не зробив.

Коли батьки вийшли на пенсію, Наталя знову завела розмову про переоформлення батьківської квартири.

– Ой, ну знову ти за своє взялася, – втомлено зітхнули батьки. – Скільки можна вже про одне й те саме говорити? Вас дві спадкоємиці, дві рідні сестри. Були б тут ще діти від інших шлюбів – зрозуміло, а так. Ну, невже не поділите цю квартиру між собою? Перестань, викинь це з голови. Дай нам дожити спокійно, нащо нам на старість зараз ці черги і зайві витрати.

В останній рік тато Наталі нездужає, просто не виходить з палати.

Та й мама здала. Наталя з сестрою всі витрати і турботи чесно ділять навпіл між собою.

По черзі сестри їздять в лікарню, допомагають грошима, возять передачі, відвідують маму вдома, все їй там допомагають: миють, прибирають, готують.

В один із днів Наталя спробувала все-таки поговорити з рідною сестрою сама вже з приводу спадщини.

Реакція її приголомшила.

– Як ти взагалі зараз про це можеш думати? Як у тебе язик повернувся! Ти квартиру, чи що, чекаєш? Та як ти можеш! Нехай батьки живуть довго! Я не буду про це навіть заводити розмову, не до цього зараз мені.

Як думаєте, можна ще щось зробити з боку Наталі, або махнути рукою? У неї двоє дітей, і застосування своїм грошам вона б знайшла.

А батьки постійно говорять:

– Розбирайтеся самі, дайте дожити спокійно нам віку.

Відносини в родині і між сестрами на були непогані. Раніше. До останнього часу.

Однак зараз, здається, все зіпсувалося, сестра зрідка телефонує, розмовляти при зустрічі бажання немає, постійно кудись спішить.

Сім’я наче змовилася проти Наталі, всі дорікають її в бездушності і користі. Батько однієї ногою вже там, на небесах, а вона тільки й думає, що про спадщину.

А Наталі дуже прикро, що батьків та сестру вона геть не хвилює, віддаючи їм зараз останню копійку, згодом вона може залишитися ні з чим.

Наталя не знає, що їй робити, хвилюється вона і її чоловік. Вони багато грошей на батьків зараз витрачають, хоча доводиться економити на собі. Вона не чекає квартири, нехай батьки довго живуть. Але чому вони так вчинили?

Що вона має робити? Хіба спадщина дістанеться теж її, коли сестра вже зараз з нею так розмовляє?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page