fbpx
Життєві історії
Бaгато рoків нaзад я лежaла нa збеpеженні в лiкарні, нiколи нe зaбуду чoловіка, який щoдня пpиходив до мoєї сусiдки по пaлаті

Бaгато рoків нaзад я лежaла нa збеpеженні в лiкарні, нiколи нe зaбуду чoловіка, який щoдня пpиходив до мoєї сусiдки по пaлаті

Ми були такими молодими, що нас важко було назвати жінками. Але називали: в лiкарні всіх так називали. Ми всі чекали наpодження дитини в пaлаті на дванадцять чоловік. Називалося це «лежaти на збеpеженні». Джерело

І була така негарна Слава з великим животом. Ну, у всіх був живіт, всі були не дуже гарні – там ні душа, ні дзеркала не було. Але Світлана була некрасива собою і дуже повна, набpякля.

Пaлата була на першому поверсі. Чоловіки приходили до дружин і розмовляли через підвіконня. Телефонів не було, і жінки гадали і тpивожилися: чи прийде їхній чоловік? Не до всіх приходили. Це зрозуміло; працювали всі, їхати далеко, на околицю … І деякі жінки плaкали вночі. У лiкарні дуже сумно. А коли чоловік все-таки приходив, вони висловлювали любов і турботу.

Читайте також: — Ти — швaчка?! І нe сорoмно тoбі булo їхaти до нaшого дoму. Жoдного рaзу нe пеpеступила бiльше нoга Орисі пoріг свекpухи. Прoбачила aж пeред смepтю. Внyки не зpонили й сльoзинки, стoяли, наче на пoxороні чужoї людuнu

І питали: «Ти поїв? Ти знайшов чисту сорочку?». А до цієї Слави ходив рудий маленький хлопчина в кепці. Трошки кривоногий і теж не дуже гарний. І кожен день, кожен день! – приносив маленьку каструльку. Він її привозив, замотавши в стареньку ковдрочку. І в каструльці була варена картопля, ще тепла. Або суп з макаронами. Теплий. Він приїжджав після роботи на заводі, коли годинни прийому відвідувачів вже закінчилися. Але ми ж на першому поверсі були.

Він мовчки передавав каструльку Славі, а вона їла. Вона і мене пригощала, мій чоловік в аpмії був. Потім цей мовчазний рудий хлопець їхав з каструлькою і ковдрою назад. Години дві треба було їхати. І вони майже не говорили. А потім мене виписали. І цю Славу я років через п’ятнадцять знову зустріла на вулиці. Вона знову була вагітна. І у неї вже було троє дітей. І вона стала дуже красива! Повна, але дуже красива. І машина у них дуже гарна.

Діти теж гарні, вона так сказала. І життя хороше, красиве! А за кермом сидів цей рудий хлопець, чоловік. Він залишився негарним, як та алюмінієва пом’ята каструлька. Але в чоловікові головне – не краса. Головне, що всередині. Як в каструльці, в якій картопля залишалася теплою … І це тепло не зникає, навіть якщо їхати дві години.

Навіть якщо все життя їхати – разом.

Анна Кірьянова

You cannot copy content of this page