fbpx

Багато років мені бабуся говорила, що свою квартиру залишить мені у спадок. Я така щаслива була, що матиму власний дах над головою. А потім мама з батьком щось переговорили між собою і вмовили бабусю їм свій дім віддати. Я про це дізналася не відразу, а дуже пізно, на жаль

На сьогоднішній день мені 34 роки, грошей у мене зараз зовсім немає. А через складне матеріальне становище, я не можу налагодити своє особисте життя: немає ні машини, ні квартири, ні заощаджень, особливо. Все, що я заробляю, витрачаю на оренду житла для себе, їжу і рідкісні посиденьки в кафе зі своїми подругами, адже це єдині хвилини, коли я можу хоч трішки відпочити, не думаючи про свої проблеми в житті.

Як би це дивно не звучало, але зараз такий час, що просто всі хочуть взяти за дружину собі жінку, у якої є хоч якась матеріальна база, щоб в майбутньому використовувати це в спільному побуті, адже життя зараз зовсім непросте.

Та ще й вік у мене такий, коли суспільство до людини вже висуває особливі вимоги, мовляв: якщо жінці вже 34 роки, і вона до цих пір не створила сім’ї, то вона повинна хоч кар’єру вже побудувати і заробити собі на нерухомість, інакше з нею щось не так.

У моєму ж випадку вийшло так, що мої батьки свого часу не захотіли оплачувати мені навчання, не вважали за потрібне, мовляв, краще відразу працювати йти і гроші заробляти, ніж такі кошти витрачати на навчання, і я залишилася без освіти, з низько кваліфікованою працею багато не заробиш, ось і доводиться все життя скитатися по різних знімних квартирах.

У мене була надія на те, що бабуся залишить у спадок свою квартиру – вона сама мені це обіцяла. Але батьки якось переконали її переписати житло на них, на жаль, і в підсумку мені нічого не залишилося від неї. Як бабусі не стало, то батьки відразу продали мою спадщину, щоб купити собі дачу.

Тепер просять мої мама й батько народити їм онуків, і дивуються, чому я на них ображаюся. Як я стану налагоджувати своє особисте життя без копійки за душею, і на які гроші буду ростити своїх власних дітей, якщо вони у мене коли-небудь з’являться, батьків моїх зовсім не хвилює?

Допомагати вони мені теж не збираються, прямо про це говорили не раз, пояснюють, що можливості в них немає для цього. Кажуть тільки, що я даремно витрачаю своє життя, і що мені давно вже потрібно було вийти заміж, а я може і не проти це зробити, ось тільки ніхто не хоче брати заміж жінку, в якої нічого зовсім за душею немає.

Мама навіть умовляє народити «для себе», щоб не залишатися на старості самотньою, але мені цього не потрібно. Не хочу потім тягнути дитину одна.

Коли я говорила своїм батькам, мовляв: даремно вони продали бабусину квартиру, адже вона дуже сильно потрібна була мені, у мене було б набагато краще майбутнє, вони образилися, і виставили все в такому світлі, що я не вдячна дочка у них, і не ціную «всього того, що вони мені дали».

Хоча насправді, вони мені не дали практично нічого. Подругам їхні родичі дарують гроші і нерухомість, а у мене рідні мама і тато відібрали останню надію на власне житло. Невже вони не розуміють, що не можна народжувати дітей на орендованій квартирі, коли грошей вистачає тільки на оренду і харчування?

Не знаю, як зі своїми мамою й татом спілкуватися після всього цього. Звичайно, я була б рада вийти заміж і мати дітей, але ж ніхто з чоловіків навіть і не гляне на злиденну жінку мого віку. Через неможливість створити сім’ю, я злюся на своїх маму і тата. Вважаю, що своїм егоїзмом вони зіпсували все моє життя мені життя.

А вони вважають, що я вже доросла і сама маю дбати про себе, а не розраховувати на допомогу їх. Але хіба це правильно?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page