Бабусю, ти вибач, але я до тебе більше не піду, – каже мені моя онука Соломія. – А що сталося? Ти образилася? – питаю. – Так. І ти сама знаєш на що, – чесно відповіла Соломія. Мені 64 роки, і скажу відверто, так прикро мені ще ніколи в житті не було. А все через мою сваху, яка завжди була “доброю і щедрою” бабусею, а я на її фоні виглядала, м’яко кажучи, завжди дуже скромно

– Бабусю, ти вибач, але я до тебе більше не піду, – каже мені моя онука Соломія.

– А що сталося? Ти образилася? – питаю.

– Так. І ти сама знаєш на що, – чесно відповіла Соломія.

Мені 64 роки, і скажу відверто, так прикро мені ще ніколи в житті не було. А все через мою сваху, яка завжди була “доброю і щедрою” бабусею, а я на її фоні виглядала, м’яко кажучи, завжди дуже скромно.

Мій єдиний син одружився 20 років тому, і якраз в цей час мама моєї невістки поїхала за кордон, в Італію. Сваха стала заробітчанкою, і це змінило наше життя, розділило нас на “багату” і “бідну” бабусю.

Сваха спочатку собі величезний дім збудувала, а потім вже і нашим дітям з житлом допомогла, купила їм двокімнатну квартиру, але оформила її на себе. Не знаю, навіщо вона так зробила, можливо боялася, щоб в разі розлучення моєму сину нічого не дісталося.

Хвилювалася вона даремно, бо діти наші вже 20 років чудово живуть і розходитися не збираються. У них є двоє дітей: 19-річна дочка Соломія і 12-річний син Дмитро.

Внуки завжди любили більше другу бабусю, хоч її майже не бачили, бо вона постійно була на заробітках в Італії, але коли приїжджала, то щедро посипала їх грошима. Наприклад, на день народження чи іменини італійська бабуся давала їм по 100 євро, а я по 100 гривень – різниця відчувалася.

Внуки ніколи до мене навіть колядувати не хотіли іти, бо казали, що я їм замало грошей даю. І в гості до мене приходили неохоче, бо їм у мене не цікаво. Я за роки вже звикла до такого, хоча це дуже прикро.

Сваха в цьому проблеми не бачила, раділа, що внуки її більше люблять ніж мене. А мені завжди докоряла, що якби я послухала її і в свій час поїхала б з нею на заробітки, то і я могла б до чогось доробитися.

Поїхати на заробітки я не могла, мій чоловік був проти, він хворів, часто лежав в лікарні, і потребував щоб я була поруч. У нас була велика двокімнатна квартира, яку чоловік колись отримав на заводі, так що на житло нам не треба було заробляти, а на хліб і до хліба нам вистачало з наших зарплат.

Зараз я вдова, чоловіка не стало рік тому. Я сама живу в своїй двокімнатній квартирі, і саме вона стала предметом непорозумінь між мною і родиною сина.

Старша внучка Соломія, не зважаючи на свій юний вік, захотіла заміж виходити. Вона студентка, вчиться на другому курсі, а її обранець на випускному курсі, і вони вирішили побратися. Відразу виникло питання – де жити молодятам.

Багата бабуся відразу вмила руки, сказала, що вона наших дітей квартирою забезпечила, а тепер – моя черга. Вона цю думку нав’язала і внучці, і тепер Соломія вважає, що я маю забезпечити її житлом.

– А звідки я вам квартиру візьму? – розгублено розвела я руками.

– Віддай нам свою квартиру, – каже внучка. – У нас скоро дитина народиться, нам треба жити окремо.

– А я куди, якщо вам свою квартиру віддавати? – питаю.

– Ну у тебе ж є спадковий будинок в селі, і ти можеш туди переїхати. Там тиша, свіже повітря, все своє – якраз те, що треба. Ти ж уже пенсіонерка, пора тобі і відпочити, – каже внучка словами своєї другої бабусі, я впевнена, що це сваха так навчила її говорити.

– Соломійко, в тій хаті 40 років ремонту не було, вона не придатна до життя.

– Так ми усі разом тобі допоможемо зробити ремонт.

Я відмовилася від такої пропозиції, бо не хочу залишати рідну домівку і маю на це право. Це мій дім, в якому я прожила більшу частину свого життя, тут стіни зберігають безліч приємних спогадів. А що я робитиму в селі, де я нікого не знаю?

Так, я ніколи не допомагала фінансово дітям і внукам так як моя сваха-заробітчанка, але зате я постійно була поряд, коли треба з дітьми сиділа як ті малими були, та зараз усе забулося. Дрібне ніхто не пам’ятає, а у великих підрахунках я явно програю свасі.

Внучка настільки на мене образилася, що я не хочу поступитися їй своєю квартирою, що вона навіть не прийшла до мене на іменини, сказала, що не маю ні часу, ні бажання. Її житлове питання ще не вирішене, вони з нареченим поки-що знімають житло, але ще сподіваються, що я передумаю і віддам їм свою квартиру.

А яка ваша думка – я погана бабуся, чи я все правильно роблю?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page