У мене, взагалі, непоганий характер. Але обставини склалися так, що у мене дуже зіпсувалися відносини з батьками чоловіка. Я не планувала з ними сваритися, просто так вийшло.
Після весілля ми з чоловіком відразу почали жити в моїх батьків. У нас трикімнатна квартира. Батьки чоловіка живуть у двокімнатній квартирі, але у них є гарний будиночок-дача за містом.
Минулого літа ми з чоловіком чекали другу дитину. Нашому старшому синові було три роки і чоловік довго вмовляв мене поїхати на все літо до його батьків на дачу. Мовляв, і дитині корисно, і мені, в моєму становищі, не зашкодить подихати свіжим повітрям. Передбачалося, що я там пробуду все літо, але замість трьох місяців я витримала там всього три тижні.
Спочатку все було добре. Ми приїхали, нам накрили гарний стіл, свекор навіть посмажив шашлики. Але коли на наступний день, коли чоловік повернувся в місто, так як йому потрібно було ходити на роботу, настрій свекрів щодо мене і мого сина дуже змінився.
Свекри постійно висловлювали мені свої претензії. То дитина занадто сильно бігає, то у них не прийнято чай пити в кімнаті, то одне, то інше.
Останньою краплею стало те, що син обірвав зелені яблука на молодій яблуні, а я не вгледіла. Свекор чекав першого урожаю з цього деревця і тому був дуже розстроєний.
Я і без того не дуже добре себе почувала, а тут ще доводилося постійно стежити за сином і постійно дратуватися через причіпки свекрів. Загалом, радості від такого «свіжого повітря» було мало. Я, вся засмикана, постійно телефонувала чоловікові зі скаргами, в результаті він приїхав і забрав нас додому.
У своїй задушливій маленькій квартирі я почувалася значно щасливішою. З батьками чоловіка тоді влітку ми розійшлися недобре, посварилися. Я тоді ще і наполягла, щоб чоловік припинив з ними спілкування. Розповіла я йому все в таких яскравих фарбах, що чоловік образився на своїх батьків і перестав до них не тільки приїжджати, але і телефонувати.
Одним словом, звів нанівець спілкування з батьками. Потім я народила малюка. З двома дітьми справлятися дуже важко. Старший син ходить в садок і багато хворіє. Молодша дитина ще зовсім немовля, і хочеш-не хочеш, а доводиться його одягати, витягувати коляску, йти за будь-якої погоди в садок.
Моя мама мені допомагає по можливості, але так склалися обставини, що їй потрібно поїхати до своєї старенької мами в інший кінець країни, невідомо на скільки часу. Чоловік весь час на роботі, до того ж, його часто відправляють у відрядження, тому допомоги з його сторони особливо немає. А залишитися одна з двома дітьми я не можу.
Тому я попросила чоловіка звернутися до його мами, щоб допомогла хоч трохи з малюками, поки Давид поїде на два тижні у відрядження.
А мати його слухавку від нього не бере, скидає, не хоче з ними говорити.
По-моєму, такі дитячі образи не прикрашають літніх людей. Та хіба мало що могло статися! Може, хтось із онуків в лікарню потрапив, або ще того гірше. Невже образи через дрібниці настільки сильні, що зовсім байдуже на життя сина і онуків?
Фото ілюстративне – citywomancafe.
