fbpx
Життєві історії
Бабуся забрала брата і його сім’ю жити до себе, заповівши їм квартиру. Так що, можна сказати, я допомогла брату вирішити квартирне питання, коли відмовилася позичити йому гроші

Практично відразу після закінчення університету я влаштувалася на роботу і з’їхала з дому. Я багато працюю, вдень я сиджу в офісі і перебираю папірці, вечорами вожу в таксі жінок і дітей. У своїй орендованій кімнаті я тільки ночую. Живу я в квартирі з господинею – самотньою жінкою, яку покинули рідні діти. Її два сини поїхали давно за кордон і з нею майже не спілкуються.

Ольга Іванівна до мене ставилася так, ніби намагалася перенести свою любов до дітей: бабуся підгодовувала мене супчиками і кашками, їй я могла розповісти про свої мрії і плани. А мрія у мене є, велика, переїхати жити в Італію. Там є схожа фірма, на якій я зараз працюю, я вже пробувала з ними зв’язатися, впевнена, що скоро у мене все вийде.

Всі гроші, які я заробляю, я збираю, бо розумію, що на перший час на чужині кошти мені будуть потрібні.

Моя мама ніколи мені нічим не допомагала, живе вона з моїм старшим братом, його дружиною та їхніми дітьми. Вони намагаються назбирати на квартиру, але брат систематично прогулює гроші з друзями, потім повертається до дружини і вимолює прощення. Мама не дуже любить дружину брата, та й я теж не особливо добре до неї ставлюся, але в їхні стосунки не втручаюся, нехай живуть, як знають.

Якось мама мені зізналася, що у брата вже є певна сума на квартиру, тому швидше за все, вони скоро з’їдуть. Я подумки пораділа за брата – характер у мами далеко не цукор, і я впевнена – варто їм з’їхати, як стосунки з дружиною відразу налагодяться.

– А в тебе як? Як Італія? – поцікавилася мама. знала про мою мрію.

– Скоро, ще кілька місяців, і мрія збудеться! – я не втрималася і похвалилася.

Через кілька днів я дуже про це пошкодувала. До мене прийшов брат з дружиною. Слово за слово і мета візиту була позначена: гроші. Мама їм розповіла про те, що у мене назбиралася чимала сума, от брат і вирішив, що я маю віддати йому свої гроші, щоб він зміг нарешті купити собі житло.

– Ми все повернемо, чесно! До копієчки! – гаряче запевняв мене брат.

Розлучатися з мрією я не хотіла. Але і не допомогти близькому родичу, я не могла. Я попросила щоб займ був оформлений у нотаріуса, з чітко прописаними термінами повернення.

– Ти мені не довіряєш? – схопився брат. – Як ти можеш думати, що я тобі не поверну гроші?

Одним словом, брат пішов, прихопивши дружину, і серйозно на мене образившись. На їхню сторону стала і мама:

– Ти повинна допомогти братові! Нікуди твоя Італія від тебе не дінеться. Давай, привозь гроші. І яку ти там розписку у нотаріуса вигадала? Родичі так не поступають.

Я не розуміла, чому моя пропозиція оформити позику офіційно викликав таку бурю емоцій? Адже якщо людина дійсно збирається все повернути, то договір для неї буде просто формальністю.

Не зрозуміла мене не тільки мама, але і бабуся. Дізнавшись про мій вчинок, бабуся забрала брата і його сім’ю жити до себе, заповівши їм квартиру. Так що, можна сказати, я допомогла брату вирішити квартирне питання. Правда, своєрідно допомогла.

А ось спілкуватися зі мною ніхто не хоче – не варта я спілкування з членами моєї сім’ї. Адже так не прийнято, треба вірити родичам.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page