Бабуся з тіткою почали просити мене, щоб я їх доглядала, пообіцявши відписати мені свої квартири. На той час у мене не було жодної можливості самій придбати собі житло, і я погодилася доглядати за ними, в обмін на їхнє житло. Але з моєї сторони це був дуже необачний крок. Я знала, що це за люди, але думала, що вони змінилися, проте помилялася

У мого тата є рідна сестра, тітка Одарка, дуже неприємна жінка, якщо чесно. Вона завжди налаштовувала бабусю проти мами і мене. Своїх дітей у тітоньки немає, в силу її характеру, так і не знайшлося чоловіка, готового її ощасливити шлюбом і дітьми. Зате кар’єра у тітки була – ого-го: вона починала з продавця, а через двадцять років у неї була мережа магазинів по нашому місту.

Одним словом, жила тітка завжди сама і лише для себе. І хоч мала багато грошей, з родичами вона не поспішала ними ділитися. Я не кажу, давати їх нам просто так, але допомогти в скрутній ситуації можна. Та це не про мою тітку. Коли моя мама захворіла і нам потрібні були гроші на її лікування, тітка Одарка фиркнула:

– Це не мої проблеми, я не дам ні копійки, у мене зараз зайвих грошей немає.

Бабуся по батькові також відмовилася брати участь в лікуванні мами. А бабуся по мамі продала свою квартиру і, завдяки цьому, потрібну суму ми нашкребли. І без того напружене спілкування з батьковим родичами після цього зовсім розладналося.

Але через кілька років карма наздогнала татове сімейство: бабуся і тітка захворіли і злягли майже разом, з інтервалом у два місяці.

Тепер їм потрібна була не те що допомога, а цілодобовий догляд. І, як ви думаєте, хто тепер їм став винен? Правильно, я. Моя мама зголосилася допомогти їм, але тато їй не дав, пам’ятаючи про їх «співчуття» до неї.

Тоді бабця з тіткою почали просити мене, пообіцявши відписати свої квартири. На той час у мене не було жодної можливості самій придбати собі житло, і я погодилася доглядати за тіткою і бабусею, в обмін на їхні квартири.

Проте, як пізніше з’ясувалося, догляд за батьковим родичами був з моєї сторони дуже необачним кроком. Я знала, що це за люди, але думала, що вони змінилися.

Перший час все було добре: я успішно справлялася з роботою, хоча цим жіночкам вгодити було дуже важко. Але чим далі, тим ставало гірше: жити разом бабуся з тіткою відмовлялися, але обидві вимагали моєї постійної присутності. А розірватися на два будинки я не могла чисто фізично.

Тоді я попросила сестру мого чоловіка мені допомогти – іноді мені допомагати з бабусею, не безкоштовно, звичайно. А потім почалися дивні речі. Бабуся все рідше мені дзвонила, а коли я до неї приходила, вона мене виганяла.

Лишитися однієї квартири і половини турбот, здалося мені не найгіршим варіантом. Я взялася за доглядом тітки з подвоєною силою. Але скоро і тітка дала мені від воріт поворот. Бабуся з нею поділилася контактами «супер-доглядальниці», сестри мого чоловіка. Дізнавшись про це, я пішла до неї з’ясовувати стосунки.

– Я теж хочу квартиру, а від двох – тим більше не відмовлюся. Сама винна, таку можливість втратила, – сміялась сестра чоловіка.

Я намагалася достукатися до її совісті, але це було марно. Розмови з чоловіком теж нічого не дали. Я навіть була трохи рада, що так вийшло: у мене з’явилася причина заборонити чоловікові допомагати його родичам, які на той час мене вже трохи дістали.

Ми з чоловіком вирішили народити дитину і відмовитися від усіх проблем з родичами. Ми багато гуляли, їздили в гості до моїх батьків. Про догляд за бабусею і тіткою я згадувала, як про якийсь незрозумілий сон. Сестра чоловіка теж не показувалася в нашому будинку, зрідка розпускаючи плітки про мою недалекоглядність.

А через пів року сестра чоловіка сама прийшла до нас додому з претензіями. Суть була така: вона вклала купу грошей в мою бабусю і тітку, а ті її кинули, відписавши свої квартири якійсь організації, яка зобов’язувалася доглядати їх до кінця життя.

Так ось, суть претензій зводилася до наступного: – Ти повинна мені відшкодувати те, що я витратила на твоїх родичок! – говорила вона.

Я закрила двері перед її носом – вона сама винна. А бабуся вирішила ще трохи мене використати – подзвонила і попросила грошей, натомість все так же обіцяючи свою квартиру. Але на той момент я вже все знала, тому культурно пояснила їй, що зайвих грошей у мене немає. Ось, до чого я все це веду: нікому вірити не можна. Жодному родичу. В крайньому випадку, в моїй родині.

Фото ілюстративне – wallhere.

You cannot copy content of this page