«Все, що твоє, обов’язково до тебе повернеться», – любила Оксані повторювати її бабуся. В приклад, наводила ситуацію з свого життя, коли її хлопець, а потім чоловік, повернувся до неї через десять років. Оксана вже багато разів чула цю історію, але ніколи не сміла перебивати свою бабусю, яка розповідаючи, ніби переживала її знову і знову.
Цього разу розповідь бабусі швидше дратувала дівчину, бо знала Оксана, що коханий не повернеться, бо нещодавно сам їй повідомив, що у нього росте син. То ж назад уже нічого не повернеш. Сергій не її доля, і треба його відпустити, але як це зробити, дівчина не знала, бо ще досі його любила.
***
В той вечір Оксана повернулася з роботи дуже втомленою, і побачила, що на її телефон прийшло повідомлення. Писав її давній знайомий Сергій. Знову запрошував її на чашечку кави. Оксана завжди відмовляла Сергію, сама і не знала чому. Можливо тому, що хлопець був молодшим від неї на шість років, а, можливо, тому, що в свої тридцять чотири вона просто змучилася шукати кохання і вже нікому не вірила. Та цього разу Оксана чомусь погодилася – а що такого, випити з другом кави. Саме так, ця зустріч мала бути дружньою, але все пішло не за планом.
Вони зустрілися в затишній кав’ярні, обоє втомлені після роботи, в очах Сергія було щось таке ніжне і щире, що повернувшись додому, Оксана весь вечір думала про нього. Вранці дівчина впіймала себе на думці, що дуже хоче, щоб Сергій їй знову зателефонував. Коли пролунав довгоочікуваний дзвінок, Оксана на крилах радості цього разу летіла на зустріч. Тепер Сергій став для неї сенсом усього її життя. Вона і сама не зрозуміла, коли закохалася. Так пролетіло пів року. Оксана вже подумки приміряла весільну сукню, але одного дня коханий просто зник з її життя.
Не брав слухавку, не відповідав на повідомлення, таке враження, що просто зник. Спільні друзі сказали, що Сергію потрібно було терміново поїхати з міста. Рівно два роки про коханого Оксана нічого не відала і не чула. Вже й не знала, що думати, як на телефоні побачила такий довгоочікуваний номер. Телефонував Сергій, сказав лише, що в нього все добре, і сьогодні в нього народився син. Розмова далі не клеїлася, Оксана лише змогла хриплим голосом сказати: «Вітаю».
Тепер думок в її голові побільшало – чому він їй це сказав, чому зателефонував саме зараз, хто та щасливиця, яка народила її Сергієві сина. Все, що дівчина намагалася забути протягом двох років, тепер поглинуло її з ще більшою силою. Тоді Оксана нарешті дала волю сльозам, свого майбутнього вона далі не бачила і не розуміла, що їй робити далі.
Бабуся відразу побачила сум в очах Оксани, і знову взялася розповідати свою історію. Але цього разу, Оксані здавалося, що вже все втрачено. Наступних три роки Оксана наче не жила. Ходила на роботу і поверталася додому. Зустрічатися з друзями у неї не було ні настрою, ні бажання.
Наближався Оксанин день народження. Вона приймала привітання друзів, і раптом, на телефоні з’явилося повідомлення, від якого Оксані знову перехопило дух. Сергій написав лише одне слово: «Вітаю». І цього було достатньо, щоби Оксана ожила. А через годину в її двері подзвонили. Спочатку вона побачила оберемок червоних троянд, а за ним і Сергія.
– Пробач мене, але я не можу без тебе жити. Я дуже завинив перед тобою, я намагався забути, але думки про тебе не покидали мене жодного дня.
Оксана запросила Сергія в кімнату, вони проговорили весь день. Сергій і справді зрадив Оксану, всього один раз, але потім дівчина оголосила, що чекає дитину. Сергій змушений був одружитися, але полюбити ту дівчину він так і не зміг. Від дитини він не відмовився, і забезпечуватиме сина усім необхідним. Зараз він розлучився і найбільше за все прагне отримати прощення від коханої.
Через три місяці Сергій з Оксаною стали на рушничок щастя. «Все, що твоє, обов’язково до тебе повернеться», – повторила Оксані бабуся на її весіллі.
Автор Олеся Біла.
Фото ілюстративне – vedmochka.
