fbpx
Життєві історії
Бабуся ще за життя половину квартири оформила на маму та половину на мене. А тепер мама мама вийшла заміж і хоче, щоб я переписала свою частку на неї

Ми з мамою завжди жили дружно, всі питання вирішували разом. Але зараз між нами виникло серйозне непорозуміння у вигляді квартирного питання. Квартира, в якій ми живемо, належить нам обом в рівних частках. Мама хоче, щоб я свою частку переписала на неї, тому що тепер у мене вже є окреме житло.

Мені справді є де жити, і я б з задоволенням переписала нашу квартиру на маму, але мене дуже насторожує мамин теперішній чоловік. Боюся, щоб мама і зовсім без житла не залишилася.

Мама з батьком розлучилися ще в роки моєї початкової школи – не зійшлися характерами. Свого житла батьки не нажили, ми жили в орендованій квартирі. Після розлучення тато пішов до своїх батьків, а ми з мамою повернулися до бабусі, її мами.

Бабуся ще за життя половину квартири оформила на маму та половину на мене. Тому питань зі спадщиною не стояло. Після того, як не стало бабусі ми продовжували жити у тій квартирі.

Про себе я сприймала цю квартиру як мамину, вона була налаштована так само, але до певного моменту ми цю тему не порушували.

З татом я бачилася рідко, він часто працював у роз’їздах, а з тими бабусею та дідусем я взагалі не спілкувалася, тому навіть не знаю, коли їх не стало. Просто знаю, що тато залишився один.

Після школи я поступила в столичний університет, а після закінчення повернулася назад до рідного міста. Маму моє повернення втішило не сильно. У неї з’явився чоловік. який уже із нею жив. Для мене це стало сюрпризом, вона мені нічого такого не розповідала. Думала, що це несерйозно, але виявилось, що у них справа йде до весілля.

З мамою ми домовилися, що я живу з ними, доки не влаштуюся на роботу. Щойно з’являться гроші на оренду свого житла, я переїду. З роботою в місті було складно, але я не втрачала надії. Швидше з’їхати було і в моїх інтересах, бо маминий наречений мені дуже не подобався.

Мені мамин обранець здається дволиким. Об’єктивних причин не любити його в мене ніби немає, але мене не залишає відчуття, що з цим чоловіком щось не так. Занадто він якийсь неприродний.

А нещодавно не стало мого батька і звільнилася квартира батька. Я залишилася єдиною спадкоємицею, тож у мою власність перейшла його двійка. В неї я переїхала відразу, хоч і було важко, але краще так, ніж сусідити з маминим чоловіком.

Наступні кілька місяців ми з мамою майже не спілкувалися. Напевно, далі все звелося б тільки до святкових привітань, але нещодавно мама прийшла до мене, щоб поговорити. Вона вирішила, що якщо тепер у мене є своя квартира, тому чесно буде, якщо друга квартира буде її. Тому я маю переписати на неї свою частку.

Я запитала навіщо їй це переоформлення, адже на квартиру я не претендую.

Мама почала говорити, що їй зручніше буде вирішувати різні питання, якби вона була єдиним власником.

– А що ти з нею робити збираєшся? Продавати?

– Це не твоя справа, звітувати я перед тобою не буду.

Я сказала, що подумаю, але це маму не влаштувало. Вона потім кілька разів ще дзвонила, нагадувала, а я все ніяк не можу ухвалити остаточного рішення.

Мені здається, що в цій історії не обійшлося без маминого чоловіка. А якщо так, то все це не просто. Мені боязко переписувати на маму квартиру, я хвилююся, що мама залишиться без усього.

Мама сказала, що я просто заздрю, бо сама я незаміжня. Не знаю, як вчинити правильно.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page