fbpx
Життєві історії
Бабуся прожила з нами кілька останніх років. А коли її не стало, мені прийшов лист із суду, де вказувалося, що вона залишила мені все своє майно. Ось тоді всі наші родичі згадали і мене, і бабу Мілу, і її гроші! Вони вимагають розділити все порівну, але ж вони говорили, що її потрібно здати в притулок

Бабуся прожила з нами кілька останніх років. А коли її не стало, мені прийшов лист із суду, де вказувалося, що вона залишила мені все своє майно. Ось тоді всі наші родичі згадали і мене, і бабу Мілу, і її гроші! Вони вимагають розділити все порівну, але ж вони говорили, що її потрібно здати в притулок

Ми з чоловіком живемо в просторій квартирі. У нас двоє дітей, у чоловіка хороша робота. Його рідня – моя рідня, так завжди думала я. Ми дуже часто збиралися з сім’єю двоюрідного брата чоловіка. Їх діти майже того ж віку, що і наші. За матеріалами

Всі свята ми проводили вм’ята, дружно і весело. Я так раділа тому, що у нас з чоловіком гарні родичі! І незабаром ми затіяли ремонт. Я навіть не сумнівалася, що всі ці наші родичі прийдуть нам допомагати. Але всі відмовилися з різних причин …

Сестра моєї бабусі теж завжди була з нами в хороших відносинах. Вона для мене була, як рідна. Більше того, вона в підліткові роки була моїм порадником і найкращою подругою. А чоловік її працював на дуже хорошій посаді на заводі. Жодне свято не обходилося без подарунків від них, зроблених моїм діткам.

Тугу за рідною бабусею мені допомагала подолати баба Міла. Незабаром чоловіка баби Міли не стало. Вона залишилася жити одна в величезній квартирі, я часом дивувалася її витримці. Але через тиждень вона теж злягла. Лікарі говорили, що ніякої хвороби немає, тільки ось, схоже, старість прийшла.

Всі родичі заметушилися в перші дні, почали ходити до неї, самі розумієте чому. Але коли стало зрозуміло, що невідомо, скільки триватиме таке її стан, всі перестали до неї приходити. Метушилася я одна. Запропонувала зібрати всіх разом гроші і найняти доглядальницю.

Всі мої родичі дружно запропонували мені здати її в притулок для людей похилого віку.

Чоловік мене дуже сильно підтримав в цей момент. Він запропонував взяти бабу Мілу до нас додому. У неї була окрема кімната, звідки вона майже не виходила годинами, а деколи і днями. Діти мої постійно були у неї, грали з нею, включали мультики, а часом читали їй казки. Було забавно спостерігати, як малюки доглядають за бабусею. Але я розуміла, що це допоможе їй видужати.

Так і сталося. Незабаром від хвороби не залишилося й сліду. Тепер кожен наш вечір проходив дуже цікаво. Баба Міла пекла нам пироги і розповідала про свою молодість з чоловіком. Вона змирилася і стала дивитися на його втрату, як щось природнє. Їй так було легко, більше майже не плaкала.

Прожила вона з нами кілька років. А коли її не стало, мені прийшов лист із суду, де вказувалося, що вона залишила мені все своє майно. Ось тоді всі наші родичі згадали і мене, і бабу Мілу, і її гроші! Вони вимагають розділити все порівну, але ж вони говорили, що пора здати її в притулок …

Нічого не збираюся їм віддавати, не з жалю, а з справедливості …

Фото ілюстративне, з вільних джерел.