fbpx
Життєві історії
Бабуся продала будинок в селі, а гроші поділила між двома своїми доньками – моєю мамою і її рідною сестрою. Грошей вистачило на перший внесок, щоб дві сестри взяли собі квартири в новобудовах

В свій час бабуся продала будинок в селі, а гроші поділила між двома своїми доньками – моєю мамою і її рідною сестрою. Грошей вистачило на перший внесок, щоб дві сестри взяли собі квартири в новобудовах. Моя мама вибрала район неподалік від нас, взяла однокімнатну квартиру, яку згодом сплатила. Тепер в цій квартирі живу я з чоловіком.

Тітці ж не пощастило, вона не зовсім вдало обрала забудівника, там з самого початку були проблеми з будівництвом, то ж гроші вона вклала, а квартиру поки так і не отримала. Тому вона вважає, що спадщини вона від мами теж не отримала.

Чотири роки тому моєї мами не стало, і догляд за бабусею ліг на плечі тітки. Моїй бабусі вже 84 роки. Чесно кажучи, у бабусі характер не цукор, їй дуже важко догодити. Живе вона в своїй двокімнатній квартирі, і досі обслуговує себе самостійно (може ходити, хоч і насилу), але за нею як за дитиною потрібен догляд.

Спочатку за нею постійно доглядала моя тітка, але мабуть її набридло: вона сказала, що більше не може, бо сама, мовляв, потребує догляду. Я її розумію, у бабусі надто крутий характер. Найняли соцпрацівника – та тільки приходила, прибере її квартиру, принесе продукти та йде.

Потім стали у складчину наймати доглядальницю: платила тітка і я. За весь цей час поміняли чотирьох доглядальниць. Жодна з них довго не затримувалася.

Зрозуміло, що в будинок для людей похилого віку вона не піде. Пропонували їй дорогий пансіонат для літніх людей – із затишними кімнатами, смачним годуванням, медобслуговуванням та різними заходами. Не хоче! Або своя квартира, або додому до будь-яких своїх родичів. Тітка до себе брати не хоче, живе в квартирі у чоловіка, який не бажає жити з тещею.

До себе в однокімнатну квартиру я її теж не можу взяти. Я вважаю, що доглядати свою маму має тітка, у будь-якому випадку квартира дістанеться їй, мені вона точно нічого не віддасть.

Тітка клянеться, що якщо я візьму таку відповідальність, то вона і бабусину квартиру на мене перепише, але мені цього не треба, не хочу! Та й я не вірю їй. Тепер до бабусі ми ходимо позмінно – то я, то тітка рідко. Навіть 10 хвилин важко з нею протриматись. Але й залишати її саму не можна: вона або заллє будинок, або підпалить його. Що робити – я не знаю.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page