Зараз я нагадала історію, яка відбулася колись у нас в селі. Відбулася вона, звичайно, ще багато років тому, але це питання, на жаль, і зараз залишається дуже актуальним. В наш час люди роблять ті ж самі помилки, на жаль, не задумуючись про майбутнє.
Якраз десь в той час, біля нас жила сусідка – бабуся Ольга. Дуже хороша, добра старенька жінка, весь час приходила до моєї мами в гості, коли ми були ще маленькими, приносила парне молочко і власні свіжоспечені булочки та пироги. Я ще в школі вчився тоді і дуже любив коли бабуся Ольга приходила вечорами до нас додому, розповідала цікаві, іноді сумні, історії про своє життя. Бабуся Ольга мала двох доньок. Дочок її я не знав, вони надто рідко приїжджали в село до матері, хоча жили і не так далеко від нас, в сусідньому районі, туди автобус ходив декілька разів на день.
Одного разу мама прийшла додому якась сумна та заклопотана, я запитав у неї що сталося, чому вона без настрою, а вона відповіла, що сусідка наша, бабуся Ольга, до якої ми вже звикли за всі ці роки, надумала свою власну хатину продавати. А ми так звикли до неї, особливо мама, бабуся Ольга вже була для нас дуже близькою людиною, іноді навіть родичів так не любиш, а її ми щиро любили. І мама турбувалася хто тепер буде нашими новими сусідами, хвилювалася, щоб то були хороші люди. А ще вона відразу сказала, що бабусі Ользі не варто отак просто продавати хатину і залишатися без власного куточка. Але хто ж її – чужу людину, буде слухати, тим паче, коли бабусі дві дочки з усіх сторін пропонували свою турботу та піклування. Мама це розуміла, тому, коли розмовляла про це з сусідкою, особливо не наполягала на цьому.
Виявляється, що бабуся Ольга продавала хату, бо дві дочки не могли поділити будинок матері між собою, а одній з них гроші були дуже потрібні, вона казала, що має проблеми, які потрібно вирішувати. Ось і зійшлися на тому, щоб материну хату швидко продати, гроші поділити між собою, а маму забрати до себе. Все б добре, але все вийшло зовсім не так як хотілося старенькій жінці. Бабусину хату вони продали швидко, у нас з’явилися нові сусіди. І, як потім виявилося, мама хвилювалася даремно. Вони хороші та дуже порядні люди, ми з ними відразу потоваришували і у нас були теплі стосунки багато років. А ось з бабусею Ольгою сталася ще та історія, чесно кажучи, для мене вона дуже сумною виявилася вона! Дочки домовилися, що мама буде жити у них по одному місяцю. І як тільки місяць закінчувався, одна дочка з речами відправляла маму до іншої. Як то було мамі сестер не цікавило, адже думали весь час лише про себе, як і завжди.
Ось так і возили бабусю щомісяця з речами одна до одної. Все село сміялося над цією історією, а мені було дуже шкода бабусю.
А одного разу я бачив, коли приїжджав до мами в село, як вона їхала в машині і так сумно дивилася у вікно на свою хатинку. Я помахав їй привітно рукою, вона мене ніби як і не впізнала зовсім, вона виглядала дуже сумною та зажуреною. Я до цих пір не можу забути ту таку давню, але таку сумну історію.
Як можуть рідні діти, а тим паче дві рідні доньки так вчинити з рідною мамою? Як можна позбавити бабусю рідного кута і продати будинок, де бабуся прожила все життя? Невже не можна ділити спадок тоді, коли батьків вже немає з нами, нехай живуть у своїй хаті все життя, вони ж люблять свою домівку, для стареньких це сумна розлука. Я навіть й подумати не можу, а ще кажуть, що сини залишають матерів. Але справа в тому, що перш за все потрібно бути доброю людиною. А надіятися на доньок теж не потрібно, адже хто його знає, як життя складеться.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – domofond.
