fbpx
Життєві історії
Бабуся Марія овдовіла раптово. У своїй великій квартирі літня жінка залишилася одна. Вона трималася непогано, і ми всі дуже дивувалися, як їй це вдається. Але приблизно через рік вона злягла. Бабусі був потрібен щоденний догляд, але всі родичі були занадто зайняті, щоб піклуватися про неї. Ми з чоловіком забрали її до себе. Справедливо, що свою квартиру вона залишила нам, але цього наша рідня не зрозуміла, щиро вважаючи, що їм теж має дістатися їхня частка

Мені завжди здавалося, що родина – це найважливіше, що тільки може бути. У мене є чоловік і двоє дітей. Чоловік у мене цінний фахівець, має хорошу зарплату, і ми живемо в просторій трикімнатній квартирі. Але і про своїх родичів я ніколи не забувала, бо завжди думала, що у мене чудова, дружна сім’я.

З моїми найближчими родичами – братом і його сім’єю, мамою, двоюрідною сестрою і її сім’єю, і її мамою, а моєю рідною тіткою, ми постійно спілкувалися. Ми часто збиралися разом, у нас діти приблизно одного віку, і вони дружили між собою. Всі свята – ми завжди разом. Взяти до себе тимчасово дітей, виручити грошима, допомогти зробити ремонт – не проблема.

Я була впевнена, що у мене найкращі родичі у світі. Але незабаром сталася ситуація, через яку я змогла подивитися на них в іншому світлі. Мова йде про спадок моєї бабусі Марії.

Я завжди вважала, що у мене є дві бабусі. Одна рідна, від якої народилися моя мати і її сестра, а друга – рідна сестра моєї бабусі, бабуся Марія. Так склалося, що у неї не було своїх дітей, тому своїми внуками вона вважала всіх нас. Я її дуже любила.

У неї був дуже серйозний і поважний чоловік, якийсь конструктор на заводі. Вони разом нам завжди купували дорогі подарунки. Скільки в них було нерозтраченої любові до нас, дітей. Вони ніколи нічого для нас не жаліли, такі щирі люди були.

Моєї рідної бабусі не стало, коли мені було років тринадцять, але залишилася бабуся Марія, яку я обожнювала.

Бабуся Марія овдовіла раптово. У своїй великій квартирі літня жінка залишилася одна. Вона трималася непогано, і ми всі дуже дивувалися, як їй це вдається. Але приблизно через рік вона злягла.

Вся наша сім’я переполошилася і почала доглядати за бабусею. Але коли всі зрозуміли, що це надовго, то почали шукати відмовки, щоб не приїжджати. Бабусі Марії був потрібен щоденний догляд, а так як всі ми працювали на роботі і не могли постійно бути з нею, я запропонувала всім скластися і найняти доглядальницю, але ніхто мене не підтримав.

«Вона нам не рідна бабуся, вона нам не мати, а тітка, давайте їй знайдемо будинок для людей похилого віку», – вирішили мої родичі на сімейній нараді. Я сказала, що цього не буде, брала часто вихідні і почала їздити до неї сама.

Звичайно втомлювалася, та й на роботі вже почалися проблеми, тому чоловік запропонував бабусю перевезти до нас. Бабуся Марія погодилася. Ми виділили її кімнату, чоловік викликав хорошого лікаря.

Через кілька місяців бабуся Марія пішла на поправку. Наші діти розповідали бабусі про свої справи в школі, приносили їй малюнки і читали домашні завдання вголос, а вона ділилася з ними спогадами з свого довгого життя. Прожила вона з нами шість років.

Свою квартиру в центрі міста вона залишила мені за заповітом. І що тут почалося. Всі родичі тут же з’явилися і захотіли свою частку, навіть до суду подавали, не виграли, але було дуже неприємно.

Тепер ми з ними не спілкуємося, а я не відчуваю, що повинна поділитися. Якби я не захистила тоді бабусю Марію, то її здали б в будинок для літніх людей, а так у мене і моїх дітей була улюблена бабуся, про яку вони завжди згадують з великою теплотою.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page