Мені 25 років, я сама живу в селі. Донедавна я жила з своєю бабусею, а два роки тому її не стало.
Моя мама давно працює в Італії, вона там уже 23 роки. А батька свого я не знаю. Мама мене народила, і маленькою залишила з бабусею, а сама поїхала у світи заробляти нам на життя, бо жили ми тоді дуже бідно.
Так що мене виростила бабуся. Мама перших років 10 взагалі не приїжджала додому, бо не мала відповідних документів. Зате потім приїхала з великою сумою грошей і відразу вклала все в наш будинок – ми найняли майстрів і за кілька місяців замість нашої старої хати вже стояв гарний будинок.
Бабуся маму просила вже нікуди не їхати, мовляв, жити є де, а на їжу собі заробим, город маємо, господарку, але мама вирішила повернутися, бо хотіла ще мені на житло окреме заробити.
Але це була не основна причина, як ми потім дізналися. Просто в Італії у мами був чоловік, і вона поїхала до нього.
Нам з бабусею залишалося лише змиритися, бо ми розуміли, що тепер мамине життя там, а наше тут. Проте мама нас не залишила, вона постійно висилала нам і гроші, і посилки з харчами і одягом.
Квартиру мені мама теж купила, на мене оформила, але поки-що вона стоїть закрита, а я досі живу в селі.
У мене є сусідка, тітка Катерина, вона також самотньо живе в своїй хатині, бо її єдиний син давно живе в місті. Його дружина не любить їздити в село, тому він теж не поспішає їхати до матері.
Тим часом, тітка Катерина – вже доволі літня жінка, їй 75 років, і вона часто потребує не лише допомоги, але і простого людського спілкування. Саме тому я часто забігаю до неї, роблю, що треба, а інколи просто говорю з нею про життя, вона це дуже любить.
А нещодавно сталася дуже дивна історія. Прийшла я до тітки Катерини в суботу зранку, ми з нею домовилися, що я допоможу їй картоплю посадити. А тут несподівано приїхав її син, і не один, а з дружиною, що буває дуже рідко.
Про дядька Тараса я знаю небагато – він рано поїхав з села, дуже вдало одружився з якоюсь багатійкою, і тесть зробив його великим начальником.
Тітка Катерина своїм єдиним сином дуже пишається, от тільки засмучена, що діточок у них немає, а в неї немає внуків.
В той день я кілька разів спіймала дивні погляди і дядька Тараса, і його дружини на собі, вони дивилися і розглядали мене так, наче хотіли щось побачити.
Я доробила те, що обіцяла, і пішла додому. А через кілька днів мені зателефонував дядько Тарас і попросив про зустріч, сказав, що це дуже важливо.
Ми зустрілися в місті у призначений час, і він мене ошелешив новиною про те, що він є моїм батьком. Виявилося, що багато років тому вони з мамою кохали одне одного, але коли мама повідомила, що чекає дитину, він злякався, і не знав, що робити.
До того ж, він зустрічався і з своєю теперішньою дружиною, і розумів, що одруження з нею принесе йому багато цікавих перспектив.
Батько мою маму покинув, і наказав нічого нікому не говорити, бо їй і так ніхто не повірить. Цей секрет мама за 25 років так нікому і не розповіла, навіть мені.
На батька свого я дуже схожа, тепер навіть я нарешті це помітила. Він теж це бачить, тому не сумнівається, що я його дитина.
Тепер тато хоче відновити зі мною втрачені стосунки, каже, що давно зрозумів, яку страшну помилку колись зробив.
Після розмови з ним я зателефонувала мамі і все розповіла. Їй це не сподобалося і вона категорично проти, щоб я з ним спілкувалася, каже, що в такому випадку вона перестане зі мною спілкуватися.
Що б ви радили мені тепер робити?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
