fbpx
Життєві історії
Бабуся хотіла заповісти свою нерухомість мені і брату, але не встигла. Мама розпорядилася бабусиною квартирою по-своєму – вирішила її продати і купити брату житло в столиці. Мене з чоловіком і дитиною вона практично вигнала на вулицю. Але через 13 років мама прийшла до мене просити вибачення, бо брату вона стала непотрібною

Моя мама дуже несправедливо зі мною поступила, віддавши все моєму молодшому брату Олександру. Брат молодший за мене на десять років. Після школи він захотів вчитися в столичному університеті.

На той час я вже була заміжньою, ми з чоловіком і дитиною жили в бабусиній трикімнатній квартирі, яка була записана на маму. І коли брат поїхав в столицю, мама розхвилювалася, що синочок буде жити в гуртожитку. Тоді мама вирішила, що треба продати мою квартиру, щоб купити вісімнадцятирічному Саші житло в столиці.

Бабуся хотіла заповісти свою нерухомість мені і Саші, але не встигла. Мама була в курсі, і пообіцяла, що як тільки Саша виросте, вона чесно поділить все між нами. Саша виріс, мама взялася за «чесний» поділ. Молодший син виявився для мами дорожчим, ніж дочка і внучка. Нас попросили вирішувати свої проблеми з житлом самостійно.

Мама продала нашу трикімнатну квартиру, розраховуючи на однокімнатну в новобудові в столиці. Але виручених грошей вистачило тільки на кімнату на вторинному ринку. Я не стала будувати підступи і тихо-мирно виписалася разом з донькою перед продажем, і прописалася до родичів чоловіка, які прийшли до нас на допомогу в цьому питанні.

Просто виставити нас на вулицю, мамі здалося мало. Вона ще й розмову завела про те, що Саші треба допомагати грошима. Це прохання було супроводжене обіцянками: зате коли він отримає диплом, повернеться додому, буде отримувати хорошу зарплату, то все мені повернеться сторицею.

Годувати й утримувати брата, який став власником нехай і невеликої, але нерухомості в столиці, я не стала. Через це ми з матір’ю практично перестали спілкуватися.

Я взагалі після цього випадку припинила спілкування з більшістю родичів, адже мама влаштувалася на другу роботу, щоб відсилати гроші брату, а мене всі взялися соромити за це. А мені соромно не було, ось і найшла коса на камінь. Далі ми жили своїм життям. Через рік після виселення ми взяли собі житло в кредит, неабияк помотавшись по знімним квартирам. Друга дитина у нас так і не з’явилася через кредитні навантаження на наш бюджет.

Про брата і маму я знала лише з розповідей знайомих: Саша одружився на третьому курсі, мама їздила до нього на весілля, він влаштувався на роботу, переїхав жити до дружини, став висилати мамі гроші, у нього народилася дитина. Мама відразу залишила другу роботу. Але мені на все це, скажімо так, було байдуже. Хоча було трохи прикро: мені, коли я вчилася, ніхто не допомагав.

Я вибрала університет у нас в місті, працювала, ще дивилася за братом. Ніхто не купив мені квартиру, не утримував. Не те що б ми з мамою взагалі не спілкувалися. Зустрічалися, найчастіше випадково, я до неї в лікарню ходила, коли вона захворіла. Мама внучку бачила раз може п’ятнадцять за весь час після продажу квартири і від’їзду брата.

Після продажу бабусиної квартири пройшло тринадцять років. Брат більш-менш стоїть на ногах, у нього двоє дітей, квартира в столиці, в яку він вклав ту саму кімнату, ще взяв кредит.

І ось уже два роки, як допомагати мамі він не може. А вона недавно вийшла на пенсію. Зате у нас з чоловіком все добре: кредит ми виплатили, доньці шістнадцять років, у обох стабільна робота, у чоловіка ще й непогана за провінційними мірками кар’єра. Жили б і раділи, якби не мама. Вже не знаю, яких байок їй нарозповідав Саша, але мама свято вірила, що варто їй вийти на пенсію, як син забере її до себе в столицю.

А там онуки поруч, повний пансіон в квартирі сина, з особистих коштів – пенсія і гроші за оренду її квартири. Багата сита старість. Але от невдача: нікому вона там не потрібна. Мама прийшла до нас каятися. Говорила, що зробила для Сашеньки все, а він так несправедливо з нею повівся.

Про все забув. І про те, як мама надривалася, щоб Саша міг спокійно вчитися і ні про що не думати. І про те, що кімнату йому мама купила, вигнавши старшу дочку і внучку. І ні, мамі зовсім не гроші від нас знадобилися. Їй стали потрібні сім’я і внучка.

Виходить, не на ту дитину мама ставку зробила… Моя дочка, яка виросла без бабусиного тепла і ласки, зараз не жадає компанії бабусі. У неї своє життя: навчання, друзі і подружки, кіно і кафе, підготовка до іспитів і вступу. Для бабусі там місця немає. Мій чоловік категорично проти маминої присутності у нас вдома. Він прекрасно пам’ятає, як ми з трирічною дочкою збирали речі на її прохання.

Я ж давно на неї не злюся. Мені її дуже шкода. Адже вона стільки років робила все заради Сашка, жила заради нього, кілька років працювала по шістнадцять годин на добу, щоб він в столиці не голодував. Весь той час, який мама могла б присвятити собі, вона займалася влаштуванням комфорту для сина.

Останнім часом ми з нею стали часто бачитися. Тільки удвох, моя сім’я не горить бажанням їздити до неї в гості. Я дивлюся на неї, мотаю на вус і думаю про те, як уникнути її помилок. В цьому плані мені простіше: дитина у мене одна, нікого виділяти в любимчики.

Нещодавно вона мені сказала, що її життя прожите даремно. Що вона народила двох дітей, ночами не спала, горщики виносила, любила… Але все це було даремно: тепер вона нікому не потрібна. Я так не хочу, не хочу повторити її долю. І якщо раніше я шкодувала про те, що у дочки так і не з’явився брат або сестра, то тепер вважаю це благословенням.

Фото ілюстративне – emunto.

facebook