Щоб легше було влаштовувати особисте життя, моя мама залишила мене у бабусі, своєї мами. Бабуся жила сама, дідуся на той момент уже не стало, ось на неї і можна було мене спихнути. Мама закохалася і поїхала за новим чоловіком світ за очі.
Бабуся була проти, але що вона могла зробити, коли вранці на ліжку, замість мами лежала записка з докладними описами її переживань і про те, що їй треба терміново виїхати. А мені ще й року не виповнилося! Вона втекла, надовго, майже на все життя. Зрідка були дзвінки по телефону і короткі зустрічі.
У бабусі вистачило духу на якийсь час пробачити свою недолугу доньку, тому мати все ж приїжджала. Пам’ятаю, мені було 6 років і ляльку «Барбі». Пам’ятаю тоді сильну сварку матері з бабусею на кухні. А потім мій перший клас: мене веде бабуся в школу, а у всіх дітей є батьки. Мені дуже хотілося, щоб мама приїхала і побачила, який у мене гарний бант на голові. Але дива не сталося!
Другий раз вона приїхала на мій ювілей в 10 років. Вона розповідала, що живе разом з якимось чоловіком, але взяти мене не може, бо живуть вони в орендованій кімнаті. Чесно кажучи, на той час мене вже «відпустило» від матері, я і не збиралася їхати і бабусю кидати.
А потім мама приїхала на мої 16 років, причому вона чекала дитину. Привезла мені золоті сережки, і про щось довго говорила з бабусею в кімнаті. Після цієї розмови бабуся її вигнала. Мама поїхала, а я все бабусю випитувала, про що була розмова, але вона мовчала. Це тільки зараз я дізналася, що мати вмовляла бабусю продати квартиру, поміняти двокімнатну на однокімнатну, або хоча б продати дідову дачу. Їй дуже потрібні були гроші – мовляв, друга дочка скоро народиться, вона така ж внучка. Але бабуся її вигнала. Це потім мені мати розповіла про це.
Після цього випадку мати практично зникла, навіть не дзвонила. Вже з’явився інтернет, я її знайшла в соцмережах. Але вона до мене якось холодно поставилася, прийняла в друзі, але нічого мені особливого не писала. Я просто в фотографіях стежила за її життям: ось вона, її співмешканець, маленька дитина, маленька кімната, відпочинок на річці, корпоратив на роботі та інше.
Я закінчила коледж, почала зустрічатися з хлопцем, але коли мені було 22 роки, моя бабуся сильно захворіла. Довелося дачу продати – так дорого коштувало лікування. Я навіть зі своїм хлопцем розлучилася – він не розумів: чому стільки галасу заради старої жінки?! Але в середині цього літа бабусі не стало. Мати навіть попрощатися не приїхала!
Прилетіла вона на 40 днів і відразу перейшла до справи: «Доню, якщо що – я спадкоємиця першої черги на цю квартиру. Ми з сім’єю вирішили переїхати, але знай – ніхто тебе з дому не жене. Будеш жити в кімнаті зі своєю сестрою. Ви з бабусею самі винні – необдумано продали дачу, а так би ми розмінялися з доплатою».
Оце так! Необдумано! Так ми цими грошима бабусі роки життя продовжили! І не можу я з ними жити – вони мені чужі: і вона, і цей її співмешканець, за якого вона навіть заміж не вийшла, і сестра-підліток! А вони вже речі почали пакувати.
Я не знаю, що робити. Бабуся дійсно не написала заповіту, не до цього було, але ж я вважала, що само собою успадкую цю квартиру, тим більше ми прописані в ній тільки вдвох були. Знаючі люди мені говорять, щоб я судилася. Правда там вся наша рідня, напевно, буде на боці мами – з нею всі дружать, а бабусю мою чомусь не дуже любили, вважали, що це вона вигнала мати з дому, коли я народилася.
А я ще й заміж хочу вийти, свою сім’ю завести, своїх дітей! Ну чому я повинна жити в кімнаті з сестрою? Шкода, що не було заповіту. Як мені тепер бути?
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
