fbpx
Життєві історії
Бабуся чоловіка нам постійно говорить, що свекруха повинна переписати на нас свою квартиру, хоча сама вона і досі своє помешкання нікому не записала. А одного разу вона прийшла до мене поки Маргарити Петрівни не було вдома і почала розповідати мені про свою доньку дивні речі. Я дивилася на неї, не знаючи, що їй на це сказати

Поки мама чоловіка працювала в іншому місті, ми з чоловіком якийсь час жили в її квартирі. Доглядали і за його бабусею по маминій лінії, яка жила недалеко від нас, в сусідньому будинку. У ті рідкісні випадки, коли Маргарита Петрівна (мама чоловіка) приїжджала додому, з бабусею вони ніколи мирно не жили.

Свекрусі 56 років, її матері – 78. Бабуся, м’яко кажучи мала складний характер і свою єдино правильну думку з будь-якого приводу. Це завжди стосувалося якихось дрібниць: щось там на городі вирвала, хоча просили цього не робити, принесла хліб, коли сказали, що нам не треба, варить гору вареників, коли ми її запросили на вечерю, хоча у мами все приготовлено і вони явно зайві.

Ну ось незрозуміло чому вона так робить. Може подзвонити і запитати, а чи не треба приготувати вареників вам при такому ось випадку, дружно відповідаємо, що не треба, у нас все готово, а вона готує і несе, і так кожного разу.

А ще, бабуся нам постійно говорить, що свекруха повинна переписати на нас свою квартиру, хоча сама вона і досі своє помешкання нікому не записала.

Так ось після чергової такої вечірньої сварки, приходить вона до мене поки Маргарити Петрівни не було вдома і каже, що щось з нашою мамою не так, психіка у неї руйнується з тією роботою і все в такому дусі. Просить мене допомагати їй поки вона тут по дому, щоб відпочила, охолола, типу, посуд хоч помий та супу звари. Я дивилася на неї, не знаючи що їй на це сказати.

Треба сказати, я багато по дому роблю, і посуд завжди помию, і поїсти приготую, і речі в пралку закину, квіти поливаю так і по дрібницях, так би мовити, беру участь в сімейному побуті.

Свекруха ніколи не скаржилася, навпаки, у нас хороші, в загальному, відносини. Так подумавши пів секунди їй і відповідаю, мовляв добре, я і так все це роблю.

Вона не довго думаючи, встає і каже: «Ти тільки не розповідай нікому, не налаштовуй нас один проти одного» і йде. На прощання каже: «Закрий за мною двері». А я так і залишилася сидіти за столом, трохи дивуючись після цієї милої коротенької бесіди. Я, схоже, щось не розумію. Що, взагалі, в цій сім’ї відбувається?

Фото ілюстративне – medikforum.

You cannot copy content of this page