Автобус додому їхав дуже швидко, навіть кордон всього за годину пройшли, на що і самі водії не сподівалися. Надія не спала, в голові перебирала, чи усім дітям і внукам вона гостинці купила, чи часом когось не забула, адже вдома її не було 4 роки. Як же вона скучила за усіма.
З Риму автобус довіз усіх до Львова, а далі жінок-заробітчанок вже пересадили у менші бусики, в залежності від напрямку. Надія глянула на годинник – ще годин 3-4 і вона буде вдома.
Подумала, що чоловіка вона турбувати не буде, адже водій пообіцяв, що підвезе її аж до самої хвіртки, це тепер у перевізників такий новий вид сервісу.
Жінка перерахувала всі сумки, побоюючись, що на вокзалі при пересадці щось може загубитися, і сіла на своє місце в бус, сподіваючись, що хоч трохи засне і відпочине.
Та біля неї сіла інша жінка, Ліда, така ж заробітчанка, яка жила в сусідньому селі, і стала ділитися враженнями про своє заробітчанство. Розповіла, що вона вже багато років в Італії, і доробилася непогано, бо хату величезну збудувала, але і втратила теж, бо поки вона була на заробітках, її чоловік іншу знайшов, і пішов до неї.
“А тепер, Надійко, маю іншу біду. Донька моя дитину чекає. Все б нічого, бо діти – то радість, але ж вона від одруженого чоловіка дитя носить, та ще й набагато старшого від себе. Його дружина така ж заробітчанка, як і ми з тобою, а він ось як закрутив”, – зізналася Ліда.
“І що плануєте робити?”, – запитала Надія.
“Ще не знаю. Але доньці скоро народжувати, то я їду її підтримати, хрестини зробимо, а далі побачим. Ой, як же все це непросто, особливо при тому, що ми живемо в селі, це ж люди будуть таке говорити, що важко навіть уявити”, – бідкається Ліда.
“А ви доньку свою разом з дитиною в Італію забирайте, то ж буде те мати спокій”, – дала щиру пораду Надія.
“Побачим…”, – важко зітхнула Ліда.
Бус, як і обіцяв, під’їхав до самих воріт, а там вже на Надію чекали і чоловік, і син, і донька. Внуки радісно підбігли до неї із словами: “Наша бабуся приїхала”.
Надія почувалася щасливою як ніколи. Вона роздала усім подарунки, які привезла. Донька з невісткою організували стіл, син з чоловіком і зятем почали смажити шашлик в честь її приїзду.
В якийсь момент Надії здалося, що її життя вдалося, адже що ще треба для щастя? Гроші є, родина є, усі живі-здорові.
Ввечері вона розкладала свої речі у шафу, і у верхній антресолі її увагу привернув дивний пакет. Жінка з цікавості вирішила глянути, що там, і ледь не обімліла, бо в пакеті були дитячі речі для новонародженого малюка.
Чомусь Надії відразу пригадалася історія Ліди, хоч вона і гнала від себе ці думки, адже навіть і думати не могла, що її 48-річний Іван міг так підло з нею вчинити.
Надія вирішила нічого не говорити, а слідкувати, що ж буде далі. Через кілька днів Іван поїхав начебто у справах, і прихопив з собою той пакет з дитячими речами.
Надія проплакала пів дня, тепер у неї чомусь не було сумнівів, що історія, яку вона випадково почула від Ліди, це історія про її чоловіка. Він і справді всі ці дні, відколи вона приїхала, поводився дуже дивно, був холодним і відстороненим.
Надія з Ігорем одружилися дуже рано, в 20 років вже стали батьками. Спочатку у них синочок народився, а потім, через 2 роки і донечка.
Одруживши сина і видавши доньку заміж, Надія поїхала за кордон, хотіла щось заробити, щоб життя покращити. Не приїжджала додому 4 роки, бо не мала документів, зате змогла непогано заробити. На квартиру гроші у неї точно були.
Тепер залишилося лише зрозуміти – для кого цю квартиру купити? Доньці, сину, чи може собі?
Надія була в городі, як побачила Ліду, яка у її сусідів питала, де живе Іван. Тепер уже абсолютно усі сумніви розвіялися. Залишилося лише питання – що робити?
А що б ви порадили робити Надії в цій ситуації?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
