Надія повернулася в село ще минулої весни, приїхала не одна, а з сином. Сімейне життя у неї склалося, тому дівчина приїхала до мами. Перший час навіть на вулицю не виходила, бо було соромно людям в очі дивитися.
Заміж Надія вийшла два роки тому, наречений дуже забезпечений, після шикарного весілля забрав її в місто, в свій великий будинок. Артура вона зустріла в університетської подруги на весіллі. Почали зустрічатися, невдовзі він зробив Надії пропозицію. Дівчина погодилася, після одруження вона переїхала до Артура.
Першим дзвіночком про те, що у них в родині не все так добре, як здається, став той факт, що маму Надії потрібно було на якийсь час забрати до себе, вона потрапила в стаціонар, і певний час потребувала особливого догляду, а у неї нікого, крім Надії, не було.
Але Артур був проти того, щоб теща жила у них. То ж Надійка випросилася у нього на два тижні і поїхала з мамою в село. Артур приїхав і забрав дружину, добре, що Надія хоч перед тим встигла домовитися з сусідкою про те, щоб вона ходила до її матері.
В домі чоловіка Надії було не комфортно, при першій кращій нагоді він нагадував дружині про те, що взяв її без нічого. Артур весь день був на роботі, а Надія ростила сина сама. Потім чоловік почав часто затримуватися, приїжджав додому пізно, не пояснюючи нічого дружині.
А одного разу спокійно повідомив, що зустрів іншу жінку і хоче розлучення. Надії нічого не залишалося, як повернутися в село до мами. Перший час їм обом було дуже важко, особливо що стосувалося чоловічої роботи – на зиму дров заготувати чи підправити огорожу, яка от-от впаде. Добре, що однокласник Надії, Микола, який жив по-сусідству, постійно приходив і допомагав.
Та й син прив’язався до нього, хлопчик підростав, Микола з ним любив спілкуватися. А одного разу Микола зізнався Надії, що вона мила його серцю ще зі школи, але тоді він не наважився їй у цьому зізнатися. А тепер хоче жити з нею разом, хоче ростити її сина, стати для нього справжнім батьком.
Перш, ніж відповісти, Надія сказала, що їй треба подумати. Один раз вона уже обпеклася, зрозуміла, що заміжжя – це серйозний крок. Але Микола не став чекати, зібрав свої речі і поїхав з села. Рік про нього не було нічого чути, а потім приїхав і відразу зайшов в двір до Надії. Хлопчик першим його побачив і кинувся до нього зі словами «тату…».
З’ясувалося, що Микола поїхав на заробітки, бо тепер йому ж треба утримувати і дружину, і сина.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
