fbpx
Життєві історії
Артур на весіллі не зводив з Оксани очей. Христині не допомогла навіть шикарна бузкова сукня, чоловік не затанцював з нею жодного танцю. В понеділок зранку Артур попросив Христину присісти і вислухати його уважно. Він сказав, що тепер точно знає, що без Оксани жити більше не хоче – вона чекала на нього 20 років. Тому він іде до неї

Коли з рідного села прийшло запрошення на весілля, Катерина не вельми зраділа. Відколи вони з чоловіком переїхали жити в місто, вона намагалася якомога рідше їздити туди, щоб не повертатися в минуле. За 20 років подружнього життя була там всього кілька разів, і то намагалася нікуди не ходити, щоб, бува, випадково там не зустріти Оксану.

Христина навіть не знала, що її більше лякало при зустрічі з колишньою суперницею – почуття провини перед нею чи те, що чоловік, побачивши свою колишню любов, може піти від неї.

В запрошенні красивими літерами було написано: « Тітко Христино і дядьку Артуре, запрошуємо вас до нас на весілля. Будемо раді, якщо зможемо разом з вами розділити нашу радість». І радість, і тривога, все переплелося водночас. Ну як не піти на весілля, коли рідна сестра чоловіка доньку заміж видає. Це ж образяться назавжди.

А з іншої сторони, піти – означає побачитися з Оксаною. Вона ж їхня сусідка, тому точно буде в числі запрошених. Артур робив вигляд, що все нормально, збирався на весілля, обговорював, яку суму подарувати племінниці. Христина ж більше хвилювалася, як вона буде виглядати, тому пішла в магазин, купила собі гарну сукню бузкового кольору з великою квіткою збоку. Так, бузковий колір їй завжди дуже личив.

20 років тому саме у бузковій сукні вона зустріла Артура. Приїхала в село до бабусі, по татовій лінії, пішла на дискотеку, і закохалася. Про Артура в селі знали всі, ім’я у нього було рідкісне. А ще, він був перший парубок на селі, всі дівчата були в нього закохані, а він любив скромну дівчину Оксану, свою сусідку.

Дівчина була ще зовсім юною, ледь виповнилося 18. Артуру було 25, він все жартував, мовляв, нехай кохана підросте, тоді і заміж її візьме. Христина так закохалася в Артура, що вже в перший вечір пообіцяла собі, що буде її чоловіком цей бравий парубок. На одній з дискотек їй таки вдалося звернути увагу Артура на себе. Він провів її додому, а далі все вийшло так, як вона мріяла.

Через місяць Христина повідомила коханому радісну новину – вона чекає дитину. Артур не зрадів цьому, але кинути дитину не міг. Христина вирішила, що вони тихо розпишуться, а потім вона забере коханого з села і він назавжди забуде про Оксану.

Так і зробила, але навіть після народження дитини прихильності від чоловіка не отримала. Був момент, коли Артур зібрав речі, сказав, що її не любить і ніколи не любив, і хотів вже йти. Але Христина знову використала випробуваний прийом. Ще одна дитина… Тепер Артур вже був у полоні почуття відповідальності за обох доньок.

Саме на це Христина і  розраховувала – нехай і не любить, але живе з нею. А про поїздки в село і мови не могло бути, ця тема назавжди стала забороненою в їхній сім’ї.

Але цього разу треба було їхати. Якщо не уникнути, значить, треба підготуватися. Христині було відомо, що Оксана в свої 40 років заміж так і не вийшла. Бачила її фото в соцмережах – треба визнати, виглядає вона непогано.

Побоювання Христини виявилися недаремними. Артур на весіллі не зводив з Оксани очей. Христині не допомогла навіть шикарна бузкова сукня, чоловік не затанцював з нею жодного танцю. Чоловік мовчав і дивився в сторону коханої.

В понеділок зранку Артур попросив Христину присісти і вислухати його уважно. Він сказав, що тепер точно знає, що без Оксани жити більше не хоче – вона чекала на нього 20 років. Тому він іде. Доньки вже підросли: Старшій, Марії, 19 років, молодшій, Анні, 16. Дітей він не кине, буде завжди допомагати. Але жити з Христиною більше не хоче.

***

Коли Артур з Оксаною вінчалися в місцевій церкві, люди дуже по-різному це сприйняли. Але їм було байдуже. З Христиною Артур шлюб не брав, не відчував, що готовий перед Богом і людьми назвати її своєю, тому не бачив перешкод, щоб обвінчатися з коханою. Свій гріх він спокутував 20 років. А Оксана таки його дочекалася. Правду кажуть – від долі не втечеш.

Олеся Біла.

Фото ілюстративне – svadba-dv.

facebook