Історія, яка сталася з моїм сусідом Артемом, почалася звичайно.
Він був звичайним чоловіком середнього віку, з роботою, друзями, хобі, але, звісно, найважливішою частиною його життя була Оля. Вони одружилися десять років тому, і за цей час стали нерозлучними.
Артем завжди захоплювався її вмінням вести домашнє господарство, її турботою і добротою. Оля була не тільки чудовою дружиною, але й доброю господинею, яка завжди підтримувала в усьому і була для нього справжнім тилом.
Але, як це часто буває, з часом між ними з’явилися тріщини.
Спочатку вони були непомітні: кілька дрібних суперечок через побут, обидва були занадто зайняті роботою, не вистачало часу на спільний відпочинок.
Проте з часом усе це почало накопичуватися. Артем відчував, що їхні стосунки стали якимось механічними, наче вони виконували роль «батька» та «матері» у будинку, але вже не були такою парою, як раніше.
Усі ці емоції, які раніше заповнювали їхній дім, поступово згасали.
Артем почав звертати увагу на інших панянок, і хоча він не міг би сказати, що втратив до Олі почуття, але щось в середині нього змінилося дуже.
Саме тоді він зустрів Катерину. Вона була молодшою за нього, вільною, емоційною, з іншими поглядами на життя.
Для нього це були особливі емоції, якісь нові відчуття.
Вони почали зустрічатися. Все це відбувалося не дуже довго — кілька місяців, але для Артема цього було достатньо, щоб усвідомити, що він скоїв величезну помилку.
Кілька разів, коли він приходив додому, сповнений вини, Оля дивилася на нього своїми гарними та спокійними і рідними очима, і йому ставало дуже важко.
Вона була такою ж доброю, такою ж турботливою, а він так з нею вчинив.
Це почало давати свої наслідки: він часто не міг заснути, постійно відчував себе недобре, наче камінь важкий мав на душі.
І кожного разу, коли Оля безтурботно ставила на стіл вечерю, запитувала, як пройшов день, він відчував, як важко йому було приховувати свою провину.
Ось і прийшов той день, коли він не міг більше мовчати. Вони з дружиною сиділи на кухні, пили чай, коли Артем зібрався з силами і сказав:
— Олю, я хочу поговорити. Мені дуже важко це говорити, але я мушу. Я зрадив.
Оля підняла на нього очі, і в її погляді не було гніву, лише сум і здивування. Вона мовчала, тільки тихо сказала:
— Як так? Я не можу в це повірити.
Артем розповів все: як зустрів Катю, що сталося між ними, і як він зрозумів, що це було просто якесь непорозуміння, а не справжнє почуття. Він наголосив, що він не кохає Катерину, що це не було чимось важливим для нього. Він любить її, Олю, і не хоче її втратити.
— Я не знаю, як тобі це все сказати, — продовжував він. — Я зробив помилку. І я дуже шкодую. Ти — найкраща дружина, найкраща мати моїх дітей, чудова господиня, ти робиш цей дім комфортним і затишним. Я не хочу тебе втратити.
Оля мовчала. Вона не плакала, не докоряла. Вона просто сиділа мовчки, наче шукаючи в його словах щось справжнє, хоч і розуміла, що її довіра вже була порушена.
— Ти хочеш, щоб я повірила тобі? — сказала вона, і в її голосі було стільки смутку, що Артему стало ще гірше. — Ти хочеш, щоб я просто забула все, що сталося? І все знову буде, як раніше?
Артем знову знизив плечима:
— Я розумію, якщо ти не зможеш мене пробачити. Але я готовий зробити все, щоб це виправити. Я буду працювати над собою, буду тобі допомагати, буду з тобою чесним, і я справді люблю тебе.
Він схилив голову, наче визнаючи свою провину. Йому не було легко. Вони сиділи ще деякий час мовчки. Оля подумала про все, про їхнє життя, про дітей, про всі ті моменти, які вони пережили разом.
Нарешті вона сказала:
— Я не знаю, чи зможу тобі пробачити. Це буде важко. Але я готова дати шанс. Тільки якщо ти будеш чесним, якщо ти справді хочеш змінити щось. І якщо знову мені доведеться пройти через таке, ми з тобою розлучимося.
Артем зітхнув з полегшенням, але також і з великим почуттям відповідальності. Він розумів, що йому ще доведеться працювати над собою, що довіра не відновлюється миттєво, але він був готовий на все, щоб довести Олі, що її вибір був правильним.
Вони залишилися сидіти на кухні, і хоча все ще було складно, але почало з’являтися щось, що могло б допомогти їм знову стати тими рідними людьми, якими вони були до цього важкого моменту.
Але чи зміниться чоловік, який вже раз зрадив? Чи варто дружині пробачати таке? Чи можна це забути і далі жити щасливо? Хіба буває сімейне щастя в шлюбі після зради?
Фото ілюстративне.
