Антон почав все частіше затримуватися на роботі. То у нього нарада, то ділова зустріч, то відрядження, словом, весь у справах. Тільки якось, коли він приймав ванну, повернувшись далеко за північ, на мобілці почувся сигнал есемески. Катя тихенько підійшла до телефону чоловіка і, прочитавши, аж присіла. Для неї це було наче грім серед ясного неба, про чоловіка вона ніколи й такого подумати не могла. Та й зараз не вірила в усе це.
Катя жваво приміряла у кабінці усі шмотки, які їй підносили подруга з продавщицею. Вона вже й забула, коли востаннє дивилася на себе із захопленням. А чим було захоплюватися? Худюща, чорнюща, обличчя осунулося. Зараз задоволено дивилася на жінку у дзеркалі: струнка, з посвіжілим обличчям, а головне – з очима, які світилися від щастя. Коли одягнула красиве волошкове плаття, подруга з продавщицею в один голос сказали: «Це – твоє!» Катя розрахувалася, забрала пакунок і одразу пішли із Оксаною на каву. Їй так хотілося нарешті похвалитися життям, бо скільки до цього довелося перед нею виплакати. Аби не подруга, невідомо, чи перeжила б усі свої біди. За матеріалами Вісник К
***
З Антоном вони познайомилися банально: в однокласниці Зінки на весіллі. Він вчився разом із її чоловіком в автотранспортному інституті. Між ними відразу пробігла іcкpа, від якої згодом розгорілося бурхливе кохання, їхні щоденні зустрічі через півроку теж закінчилися шлюбом. Молоді від щастя були на сьомому небі. Вони так захопилися своїм життям, що навіть відклали народження дітей, вирішивши, що про них думатимуть тоді, коли вже матимуть житло, машину. Дивлячись на інші пари, які потонули в буденності, Каті ставало страшно. Вона не раз дивувалася, розмовляючи з інститутською подругою Оксаною, мовляв, як люди так можуть жити? Ні тобі квітів, ні виходу до театру, ні відпочинку на морі. Врівноважена й поміркована Оксана завжди стримано ставилася до таких емоційних заяв подруги, пояснюючи, що людям буває дуже добре і без романтики.
***
Час минав. Змінювалося суспільство, життєві ситуації, а це позначалося і на людських стосунках. Антон щодалі більше був зайнятий власним бізнесом. Справи у нього йшли непогано, потрібно було розширюватися, тому вирішили взяти кредит. Спочатку один, потім другий, третій. І тут щось не склалося, надломилося. Бізнес почав давати збій. Від хвилювання Антон ходив то похмурий, то роздратований. Катя не знала, як до нього підійти – чоловіка фактично усе дратувало. Дійшло до того, що вони ночували у різних кімнатах, добре, що на той час уже мали свою трикімнатну квартиру. Катя інколи вночі не могла зімкнути очей, а над ранок розплющити від сліз. Оксана, яка на той час була у декреті, весь час заспокоювала подругу:
– Не бери усе так близько до серця. Запам’ятай, що життя наше ніколи не буває однотонним, а тим більше, тільки світлим. Воно смугасте. Чорні смуги треба перетepпіти. Зрозумій, Антонові непросто. Мій Іван теж, буває, аби за вечір слово видyшив. Бачу, що іноді він далеко від мене, весь час про щось роздумує. Така вже наша доля. Заспокойся, усе наладиться. Мо’ ви про дитинку подумали б…
– Ой, Оксанко, яка дитина?!
Подруга знітилася і тільки мовила:
– Терпити.
І Катя терпіла. Лише помітила, що джинси на ній уже висять, і вона байдуже проходить повз відділи косметики та одягу. А Віта, однокурсниця, яку давненько не бачила, навіть запитала: «У тебе все добре зі здоpoв’ям?»
***
Каті того літа запропонували підзаробити екскурсоводом – добре знала історію замків Західної України. Тому вона дуже рідко бувала дома, і то лише у будні. Якось, повернувшись з поїздки, швидко прийняла душ і впала ледь жива на диван. Немов у сні відчула спочатку ніжні обiйми. Нарешті oтямилася, зрозумівши, що поряд з нею Антон. Вона теж міцно обняла його, як колись давно…
Прокинувшись на плечі в Антона, жінка не могла повірити, що до неї знову можуть повернутися колишні почуття. А вони таки насправді поверталися. Чоловік ледь не на колінах просив пробачення за ту зухвалість і байдужість, які проявляв до Каті.
***
Чи то дійсно прийшов кінець чорній смузі, чи сімейне тепло додало оптимізму й Антонові, але справи у нього почали налагоджуватися. Невдовзі Катя зрозуміла, що чекає дитину. Найперше зізналася про це Оксанці, яка зраділа, що у її подруги знову все добре.
– Антон буде на сьомому небі, коли почує про це, – сказала Каті.
Антон і справді аж підскакував від радості, дізнавшись, що скоро стане батьком. Як-не-як, а разом уже прожито 12 років, правда, два з них добряче поштормило. Донька принесла в сім’ю ще більшу радість і любов. Через два роки у них народився син.
***
Зрозуміло, що малеча додала мамі клопотів, а тому уваги чоловікові припадало все менше. Катя навіть знову захвилювалася, щоб, бува, їхні стосунки не дали тріщини. Але Оксана її заспокоювала:
– Від медових місяців теж може занудити, тож не хвилюйся. Таке воно життя. На всіх не вистачить, щоб і дітям раду давати, і чоловікові у всьому годити. Головне, не вішай носа, радій тому, що маєш.
***
Антон почав все частіше затримуватися на роботі. То у нього нарада, то ділова зустріч, то відрядження, словом, весь у справах. Тільки якось, коли він приймав ванну, повернувшись далеко за північ, на мобілці почувся сигнал есемески. Катя тихенько підійшла до телефону і, прочитавши, вся серпла: «Я вже за тобою скучила. То ось які «справи» в Антона. Вона швидко пішла і лягла біля доньки, аби навіть не чути голосу чоловіка, бо не знала, як себе поводити. Зранку він, як ні в чому не бувало, поснідавши й поцілувавши усіх, пішов на роботу. А Катя – на телефон і знову в сльози, зачувши у слухавці Оксанчин голос. Та швидко примчала до подруги:
– Доброго нічого немає, але й страшного теж. Головне, не видавай себе, що знаєш про роман. Більш ніж упевнена, що чоловік залишиться з тобою. Зараз спробуй знайди такого, щоб не гульнув на стороні.
***
Однак на цей раз Оксанина порада не допомогла. Катя не змогла з собою справитися. Вона з кожним днем усе більше віддалялася від чоловіка. Жінка відчувала, що він стає їй гидкий, а тому й не пройняли слова чоловіка: «Тобі не здається, що ми живемо, як сусіди?» Коли одного дня Антон сказав, що їде на два дні у відрядження, вона лише холодно кинула: «Щасливо».
– У тебе все гаразд, ти не хвора? – здивувався Антон.
– Як завжди, – Катя ледь стрималася, щоб не розридатися.
Лишень за Антоном закрилися двері, вона взялася збирати свої й дитячі речі. Нагодувала дітей, завантажила свій «Гольфик» зібраними пакунками, а тоді написала Антонові: «Я знаю про твої «ділові справи». Може, з ними ти будеш щасливіший. Жити з брехнею не зможу – мені це все гидке. З дітьми будеш бачитися, коли захочеш». І Катя поїхала до батьків у затишне містечко за 70 кілометрів від обласного центру. Їхній будинок звільнився, відколи брат переїхав у нову хату.
***
Через два дні «Мазда» чоловіка стояла біля подвір’я її батьків, а Антон – на колінах перед Катею вимолював прощення за свій гріх. Він у всьому зізнався, клянyчись, що Ліза йому геть байдужа. Молода, вродлива, якось зійшовся з нею – і так затягнулося. Вона вже йому давно набридла, але боявся, щоб не зруйнувала сім’ю. Мовляв, тепер, коли Катя про все довідалася, у нього руки рoзв’язaні і він вмить її позбудеться. Говорив так переконливо, що жінка повірила, хоча додому відразу не повернулася. Вона ще з місяць гостювала у батьків. Антон щовечора приїздив до сім’ї – це було найвагомішим доказом його почуття до Каті. А коли вони повернулися додому, він її обiйняв, сказавши: «Я ж міг вас втратити. Чим я думав?»
***
Готуючись до свого сорокаріччя, Каті хотілося вірити, що найбільші біди у неї позаду.
– Проблеми ще будуть, не розслабляйся, – міркувала її добра й надійна подруга Оксана. – Але можеш бути впевнена, що з Антоном тебе уже нікому не розлучити. Вас життя добряче потріпало, випробувавши в усіх ситуаціях, але любов, якщо вона є, здолати неможливо.
Олеся ХАРЧУК
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
