fbpx
Життєві історії
Антон був дуже перспективним нареченим, то ж Олександра без вагань вийшла за нього заміж. Вона завжди мріяла про такого чоловіка, який буде її забезпечувати. Життя було чудовим, поки Антон не втратив роботу. Жити так Олександра не бажає, адже вже встигла звикнути до хорошого: їздили в відпустки, планували будувати дачу, в супермаркеті клали в візок все без розбору, що подобається, не особливо вдивляючись в цінники. Розлучатися теж не вихід, Олександра і не уявляє, як їй тепер бути

– Чоловіка я вибирала цілеспрямованого, амбітного, націленого на кар’єру, а в результаті – дуже помилилася, – розповідає Олександра. – Зараз практично до розлучення доходить.

Олександра з тих жінок, які своє життя намагаються будувати «з розумом», обдумуючи кожен крок. Це проявляється у всьому – взяти хоча б заміжжя. Заміж дівчина вийшла тільки в двадцять вісім – за своїм звичаєм, гарненько все обміркувавши і зваживши.

35-річний Антон був по-справжньому прекрасною партією: розумний, цікавий, надійний, дуже перспективний. «Шлюб з розрахунку», – говорили всі навколо. Насправді це не так. Любов у Олександри теж була.

Почуття почуттями, а шлюб – це відповідальність. Тут не можна приймати рішення на одних емоціях. Одружилися, і перший час жили чудово, душа в душу, єдине, що трохи засмучувало Олександру, так це той факт, що чоловік занадто багато працював. У будні додому приходив тільки ночувати, та й у вихідні постійно вирішував робочі питання, їздив на зустрічі, сидів за документами.

Але, врешті-решт, з таким недоліком цілком можна миритися. Людина зайнята справою, це прекрасно. Тим більше і віддача є – більш ніж пристойна зарплата. У тридцять три Олександра народила дочку, через три роки – ще одну.

Після появи дітей Олександра сиділа вдома. Чоловік і раніше цілодобово проводив на роботі, найнявши на допомогу дружині домробітницю. Але незадовго до народження другої дочки на роботі у Антона почалися проблеми. А потім вийшло так, що він і зовсім опинився на вулиці. Втім, до повного відчаю в той момент ще було далеко: компанія виплатила пристойну компенсацію.

І Олександра спочатку в глибині душі навіть зраділа такому повороту подій. Нарешті чоловік хоч трохи побуде вдома. Друга дочка опинилася далеко не такою спокійною, як перша.

Навіть при наявності золотої помічниці по господарству, зайва пара рук була дуже до речі. Але пошуки роботи затягувалися. Чи то вік «за сорок» у цьому винний, чи то просто невезіння – але реальних пропозицій від роботодавців не було. Пройшов рік, гроші закінчилися, запаси теж. І Антон, раптово зважившись, пішов і влаштувався охоронцем в найближчий до будинку великий офісний центр.

Зарплата невелика, але хоч щось. Зміну відпрацював – і додому, і до наступної зміни ніяких думок про роботу, ніякої відповідальності, ніякого занепокоєння – як там, що. Антону навіть сподобалося. Він із захопленням розповідав про нову роботу, і Олександра підтримувала, бо була впевнена, що ця ситуація тимчасова.

Ну не буде ж він охоронцем до пенсії? Смішно! Звичайно, це варіант тимчасовий, перекантуватися, поки не знайдеться «справжнє» місце. У тому, що чоловік буде його шукати, Олександра ні краплі не сумнівалася. Але з часом жінка помітила, шукати іншу роботу він не поспішає.

Спочатку все обіцяв, а потім зізнався, що іншої роботи не хоче. Антона зараз все влаштовує. Він багато часу проводить з родиною і дітьми, відпочиває і висипається, живе собі на втіху, думає, читає розумних людей, виявляється, в житті стільки цікавого.

Антон аж тепер раптом зрозумів, що за роки своєї «успішної кар’єри» буквально загнав себе. Ще трохи, і це закінчилося б чимось поганим. Треба дякувати Богу за те, що допоміг вчасно зупинитися, озирнутися навколо і одуматися. За великим рахунком, людині для життя потрібно дуже мало – дах над головою і шматок хліба.

Найбільше Олександрі соромно перед подругами, у них чоловіки бізнесмени, а у неї – охоронець. Вона і сама б ніколи не подумала, що таке може статися, адже Антон був таким перспективним нареченим.

Грошей ні на що не вистачає, а так жити Олександра не звикла. Виходити зараз на роботу самій – не варіант, старша дочка йде в перший клас, на зборах вже сказали – в 9 ранку дитину привести, в 11 вже треба забирати. Та й друга дочка маленька, до того ж проблемна в плані здоров’я, віддавати її в садок Олександра не хоче.

Звільняти чоловіка зовсім і садити з дітьми – ну, так не хочеться зовсім. По-перше, Олександру, після семирічної перерви в роботі, не чекають ніде. А по-друге, чоловік повинен бути добувачем. Вона шукала саме такого, і саме за такого вийшла заміж.

Жити вчотирьох на зарплату охоронця Олександра не бажає, адже вже встигла звикнути до хорошого: їздили в відпустки, планували будувати дачу, так банально в супермаркеті клали в візок все без розбору, що подобається, не особливо вдивляючись в цінники.

Розлучатися теж не вихід. Принца з двома дітьми і в віці вже, мабуть, не знайти, а міняти охоронця на якогось менеджера з аліментами і своїми заморочками теж не хочеться.

«А куди дивилася, коли заміж виходила?» – тут не актуально, люди, виявляється, з роками змінюються, і ще як.

Олександра і не уявляє, як їй тепер бути? На що зважитися?

Фото ілюстративне – MarieClaire.

facebook