До Анни в хату гості заходили не часто, жила вона на краю села, та й ні родичів, ні друзів не мала.
Єдиний син давно поїхав в Америку, вже років 30 в село не приїжджав. Інколи лише телефонував матері, питав, як справи, і все.
З кожним днем справлятися з домашніми справами їй було все важче. Час від часу до неї заходила сусідка Оксана.
Дівчина була з багатодітної родини, разом з батьками і п’ятьма молодшими братами вони жили в старенькій хаті неподалік від Анни.
Батька у неї давно не стало, мама і на роботі працювала, і господарство вела, і дітей ростила.
Оксана відразу після школи пішла вчитися на заочне, щоб допомагати матері.
Прокидалася до світанку, обходила корову, поралася на грядках, варила їсти, відправляла братів в школу.
А коли мала вільну хвилину, бігла до Анни, прихопивши з собою тарілку тепленького борщику чи вареників. Їй не шкода, навпаки, приємно.
Останнім часом Анна майже не виходила з хати, тому візити Оксани її дуже підтримували.
Як тільки Анна отримувала пенсію, намагалася дати Оксані гривень сто-двісті, віддячити за її доброту.
Оксана візьме ці гроші, піде в магазин, купить цукерків і віддасть старенькій.
Не могла вона у неї брати гроші, бо бачила, що пенсія і так невелика.
Одного разу Оксана прийшла до Анни, принесла їй кілька котлет, які майже цілий ранок смажила для своєї численної родини.
Сказала, що напевно, більше не прийде, бо хоче їхати в місто разом з своїм нареченим.
Любомир зробив їй пропозицію, думають побратися, але не мають де жити.
Він теж з багатодітної родини, тому привести її до себе не може. У Оксани теж місця мало.
Вирішили їхати в місто, шукати роботу і знімати житло.
Але Оксана пообіцяла, що буде приїжджати щотижня до матері, тому буде заходити і до Анни.
На наступний день Оксана, як зазвичай, прокинулася рано і вийшла у двір, щоб набрати води.
Коли побачила на подвір’ї Анну, дуже здивувалася, бо останнім часом жінка майже не виходила з дому.
Літня жінка сказала, що все обдумала, і прийняла рішення – переписати свою хату на Оксану, бо вона давно їй стала рідною.
Син і внуки далеко, вони не повернуться, то ж свій будинок Анна вирішила віддати Оксані.
Дівчина була спантеличена, бо не очікувала такого подарунка.
Запитала, чи син не буде проти. Анна відповіла, що вночі говорила з сином по телефону, він сказав, що давно пора було так зробити, бо і сам відчуває себе в боргу перед Оксаною, яка стільки часу піклується про його маму.
В місто Оксана не поїхала.
Після одруження вони з чоловіком пішли жити до Анни.
Про маму і братів Оксана не забувала, тепер вже бігала до них, добре, що живуть вони по-сусідству.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
