– Іноді такий смуток на душі буває, все з рук якось валиться, – говорила подрузі на зупинці жінка років 40-ка. – Хоч лягай і все. Безгрошів’я це постійне просто набридло вже. Дитина недужає в саду постійно, я на лікарняних в дома сиджу, на роботі мене вже недолюблюють всі. З чоловіком якось не ладиться теж. Постійно стараюся у всьому, все хочу встигати, і все на одному місці товчуся.
– Ох, Аню, щось ти зовсім розкисла. Спробуй подивитися на речі з іншого боку. Ти молода, у тебе сім’я, дитина, здорова причому! Щось несерйозне з саду – це ж дрібниця. У мене он сусідка одна за сином доглядає, їй дійсно дуже непросто з ним. Хлопчику шість років, він не ходить, не розмовляє. Так у тебе взагалі не проблеми в порівнянні з нею. Ти щаслива, у тебе все добре.
– Це точно. Все пізнається в порівнянні. Ти права.
– Так, звичайно. Ось! У тебе хоч якась робота, дах над головою є, рідні люди поруч з тобою. Чоловік у тебе не найгірший, розуміє у всьому. Працює. Ти подивися навкруги, у кого краще щось є? У нас он на роботі колега ходить, каже що сама працює, а у неї двоє дітей, чоловік працювати не хоче, вона піти від нього не може, бо в його квартирі живе, а свого даху над головою у неї нема, у тебе ж не так?
– Ой, ну ні, звичайно, що ти. Олег у мене добрий чоловік. Лінивий трішки, але на роботу ходить і гроші додому приносить і батькам нашим трішки допомагає.
– Лінивий – це дрібниця. Тобі взагалі гріх скаржитися. Ти не голодна, одягтися є в що – вже відмінно. Я взагалі вважаю, в наш час люди забагато хочуть, все їм погано, все важко. А ось раніше як було? У мене бабуся в селі п’ятьох ростила одна. Воду носила, дрова рубала сама, і на всю сім’ю були одні чоботи.
– Так, я ось теж часто думаю – як же раніше наші бабусі справлялися, – вже спокійніше відповіла жінка. – Як згадаєш про те життя. Нам дійсно скаржитися гріх. Я коли бачу, що комусь гірше живетьться, то якось навіть легше на душі стає.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – vecherka74.
