Коли я приходжу на роботу, не можу залишатися спокійною, спілкуючись з однією співробітницею. Її ставлення до життя часто мене дратує. Можливо, хтось скаже, що я погана людина і просто їй заздрю. Але нічого не можу з собою вдіяти.
Я ніколи не жила в достатках. Виросла я в досить бідній сім’ї без батька, з дитинства звикла, що грошей толком ні на що не вистачало. Моя мама чесно важко працювала все все життя, як кінь. Вона завжди була погано одягнена, бо намагалася одягнути мене, щоб я виглядала не гірше, за своїх однолітків. Зазвичай грошей вистачало на щось одне: або на якийсь одяг чи взуття, або на подарунок родичам чи друзям, або на їжу та оплату комунальних послуг.
На відпочинок їздили за рахунок маминої роботи, де давали путівки з великою знижкою. Природно, відпочинок був тільки в рідній країні. Закордоном я ніколи не бувала. В принципі, до такого життя я звикла, і воно мені навіть подобалося, тому що для мене завжди на першому місці були любов, дружба, всякі дівочі мрії, цікаві книжки, а гроші – це було щось таке нице, другорядне.
Потім вийшла заміж за такого ж як я, простого хлопця, зараз живемо у мене, робимо ремонт, грошей не набагато більше. І ось тепер в моєму житті з’явилася нова співробітниця. Звати її Анна.
В цілому вона непогана людина, тактовна, щедра, у неї можна повчитися багато чому: майстерному спілкуванню з керівництвом, з власними дітьми і чоловіком, непробивною життєрадісністю, вмінню зберігати спокій в будь-яких ситуаціях. Але до цих дивовижних якостей додаються і інші.
Анна виросла в багатій родині, батьки були дуже впливові і з великими зв’язками, заміж вона вийшла теж за дуже багатого і впливового чоловіка. З дитинства вона не знає ніяких труднощів і потребує ні в чому. І все життя бачиться їй надто в рожевих тонах. Її сестра вийшла заміж за іноземця, вона їздить до сестри в гості кілька разів на рік і кілька разів на рік просто відпочиває з чоловіком і дітьми за кордоном.
Вона з подивом слухає про те, що ми з чоловіком відпочивали в нашій країні, що ніколи не були за кордоном. Дуже пишається тим, що економить на одязі, як вона вважає, а гроші вона вважає за краще витрачати на подорожі. Тим часом одяг вона купує тільки закордоном. Всі речі якісні і дорогі.
Анна була вельми здивована, і дивилася на мене з легким презирством, коли мені знадобилося купити мобільний телефон собі і чоловікові, я готова була витратити середню суму. У неї ж телефон і так був досить дорогий і новий, але як раз напередодні їй свекруха (яка теж живе закордоном) привезла в подарунок айфон останньої моделі.
Кожен день вона приносить на роботу всілякі ласощі кілограмами і пригощає всіх, особливо мене, тому що ми сидимо поруч. Я при всьому моєму бажанні не можу стільки витрачати на частування для колег, тому що мені не вистачає грошей і на їду додому. Відчуваю себе ніяково, бо приношу мало частувань.
Нещодавно вона стала повчати мене, що я не правильно ставлюся до роботи, що не треба надриватися, треба бути, як вона. Я спробувала пояснити, що я дорожу своєю роботою. Вона залишилася в недовірі і здивуванні.
Сама Анна за роботу не тримається, тому що може прекрасно жити на зарплату чоловіка. Працює просто для інтересу. Її начальник ставиться до неї з повагою, тому що знає, що у неї великі зв’язки. І ось так постійно. Я розумію, що вона не винна, що не стикалася з поганим в житті. Я навіть рада за неї. Але все частіше мене дратує її наївна віра в те, що на світі всі такі ж багаті і живуть так само добре, як вона.
Анна впевнена в тому, що якщо людина бідна, то вона сама в цьому винна – мало старається. Адже вона не старається взагалі. Їй в житті все самою собою дісталося. Ось як ставитися до такої людини спокійно?
Фото ілюстративне – gvilon.
