– Анно, з ким ти це щодня так мило розмовляєш по телефону? – питають подруги-заробітчанки. – Невже у тебе, нарешті, хтось з’явився?

Анна відставила телефон, посміхнулася, і загадково відповіла:

– Так.

Цікаві подруги намагалися ще випитати у неї якісь подробиці, та вона мовчала, і лише загадково посміхалася.

Анні 58 років, її подружкам-заробітчанкам від 45 до 70-ти. Усі приїхали в Італію з однією метою – щось заробити, щоб краще жити, щоб дітям допомогти, щоб на старість собі щось відкласти.

І у всіх одна і та ж історія – чоловіка немає, або не стало, або пішов до іншої. Рідко хто на чужині своє щастя знаходить, бо ж не за тим вони сюди приїхали, рідко кому щастить вдало вийти заміж за італійця.

Анна усіх здивувала з самого початку, бо у неї, чи не єдиної, був чоловік, з яким вони непогано жили.

– А чого ж ти поїхала? У тебе ж і чоловік є, і дім, і син пристосований, має власне житло, – дивувалися інші жіночки.

– Я вирішила, що хочу щось змінити. Живемо ми в невеликому селищі, де всі всіх знають, багато жінок давно поїхали на заробітки, вибирали Італію, Іспанію або Грецію. Непогано заробили за цей час, їхні будинки і подвір’я красномовно про це говорять.

Саме це мене і зачепило – в якийсь момент мені здалося, що і будинок у нас не такий великий, як у сусідки, і огорожу вже давно пора змінити, і дах перекрити. Мій чоловік працював водієм рейсового автобуса, а я в нашій сільській амбулаторії медсестрою. У Петра мого золоті руки, він підпрацьовував в автомайстерні, приносив непогані гроші. Але мені цього було замало.

Коли я вперше заговорила про те, що хочу їхати на заробітки, Петро дуже здивувався і навіть засмутився, мовляв, чого мені ще не вистачає. Я прямо відповіла – хочу нову огорожу, нову браму, бруківку на подвір’я. Я була настільки наполегливою, що зрештою чоловік погодився і я поїхала в Італію, – каже Анна.

Історія Анни інших заробітчанок не вразила, бо інших сюди привели значно серйозніші проблеми, але, як то кажуть – кожному своє.

В неділю у них вихідний, вони всі збираються в парку на Ребібії, і кожна заробітчанка розповідає свою історію. Пожаліють одна одну, поспівчувають, і знову розроходяться по своїх роботах.

В основному у них тут робота на фісі – це коли ти цілолодобово сидиш біля літнього італійця чи італійки, за виключенням четвергів післяобіду і неділь. Або йдуть на прибирання, але тоді треба знімати квартиру і самій харчуватися, а це дорожче виходить. Тому більшість наших заробітчанок обирають роботу баданте.

Анна вже три роки доглядає 93-річного італійця Алессандро. Дуже хороший і мудрий чоловік, ставиться до неї як до рідної доньки. Напевно, це найкраща робота з усіх, які були в Анни до того.

Коли Анна вперше прийшла до нього в квартиру, то побачила всюди жіночі речі. Вона запитала, де його дружина, а він відповів, що її не стало ще вісім років тому.

Заробітчанка була дуже здивована – людини не стало ще 8 років тому, а всі її речі стоять на тих же місцях, таке враження, що вона і досі тут. Алессандро сидів у своєму кріслі навпроти фотографії, де вони з Ребеккою були щасливі. Скільки радості читалося в такі моменти в його очах. А потім він розповідав, який же він щасливий, що в його житті була ця прекрасна жінка.

– Анно, повертайся до свого чоловіка. Повір, жодні гроші не вартують того, щоб пів життя жити в розлуці. Та я б зараз усе віддав, щоб моя дружина була поруч, – не раз повчав літній італієць Анну.

Жінка поїхала додому у відпустку і з великим здивуванням зауважила, що її речі теж стоять на тому ж місці, на якому вона їх залишила.

На мить, Анні дуже захотілося залишитися вдома, і вже нікуди не їхати. Але вона вийшла на подвір’я, глянула на те, скільки всього ще треба доробити, і знову повернулася в Італію.

Чоловік же їй телефонував щодня. Це з ним вона так загадково щебетала по телефону, що інші заробітчанки заздрили і вважали, що у неї тут хтось з’явився.

А цього разу після телефонної розмови Анна була дуже засмучена. Чоловік сказав, що подає на розлучення, бо йому набридло чекати, і в нього вже є інша жінка.

– Ти не хвилюйся Анно, огорожу я тобі дороблю, будеш мати все найкраще, як ти хотіла, – сказав чоловік і поставив слухавку. А Анна гірко розплакалася, бо не такого підсумку вона чекала.

А як ви вважаєте – хто більше винен в цій ситуації? Анна, яка хотіла побільше грошей заробити, чи чоловік, який не зміг дочекатися дружину?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.