В суботу Анна Федорівна прокинулася рано, почала поратися на кухні і раптом глянула на весільне фото свого сина Артема – які ж вони тут з Вікторією щасливі. Скільки планів на майбутнє було, і синочок невдовзі народився, Андрійко. Тільки хто ж знав, що все це щастя так банально закінчиться – розлученням.
Її думки перервав телефон, який задзвонив в кімнаті.
– Привіт бабусю! Що робиш, можна я прийду до тебе сьогодні?
– Привіт, Андрійку, – посміхнувшись, сказала Анна Федорівна. – Звичайно, приходь, я буду чекати тебе.
– А… він удома?
– Ні, його немає.
Анна Федорівна поклала слухавку і почала готувати частування для онука. Андрійкові було 8 років. Його батько, син Анни Федорівни, вже давно не жив разом з його мамою. Заробляє тимчасовими підробітками, за сина зовсім забув. Більше того, заборонив своїм родичам спілкуватися з Андрійком і його мамою. І сам не спілкувався. І не допомагав.
Але душа бабусі була не на місці, і при першій-ліпшій можливості вона зустрічалася з внуком, допомагала, чим могла. Навіть на пенсію не пішла, і в свої 58 років продовжувала працювати. Щоб можна було потішити Андрійка новою іграшкою або цукерками.
Через 30 хвилин щасливий хлопчина вже вмивався у ванній під чуйним бабусиною настановою, що руки треба мити з милом і до ліктів. Стрибнув за стіл і почав жадібно наминати бабусине частування.
До слова, колишня невістка теж була не найбільш зразковою мамою на світі, так що Андрійкові жилося непросто.
– Ба, а де тато? – тихенько запитав Андрійко.
– Він не живе тепер зі мною.
– А де ж він живе?
– Він знайшов собі дружину, і живе з нею.
– Так значить, у них можуть народитися діти і у мене будуть брат або сестра? – з задумливою сумом сказав внук, мнучи в руках фантик від цукерки.
А Анна Федорівна з такою ж задумою подивилася у вікно. Вона не знала, як сказати дитині про те, що її син знайшов собі жінку з двома дітьми, що живе з ними, відвозить їх щоранку в дитячий садок, грається з ними, а свого рідного сина чомусь знати не хоче.
Вона не розуміла, як пояснити маленькій людині, який не справедливий цей великий світ і дивні люди в ньому. А також не розуміла, де вона зробила помилку, виховуючи свого сина.
– Андрійку, ти їж, їж, – погладила вона по голові синьоокий онука, поставивши перед ним тарілку свіжого печива і підливаючи йому гарячий чай.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
