fbpx
Життєві історії
Андрій збирав гроші на новий автомобіль і зберігав їх у своєї мами. А одного разу він сказав, що ці гроші хоче забрати із сховку, щоб віддати їх тещі

Андрій їхав своєю старенькою машиною з роботи додому. Мріяв, як незабаром сидітиме за кермом своєї нової автівки, яку приглянув в салоні. П’ять років накопичував Андрій гроші на нову машину. І ось його мрія зовсім поряд. Він уже заїжджав у салон і бачив цю мрію, торкався до неї руками.

Доведеться ще кілька тисяч у кредит взяти, але він заробляє добре. За квартиру давно розрахувався. Батько, звісно, ​​допоміг. І з машиною трохи поможе.

Радісно забіг у квартиру. На очах дружини сльози. Наталя повідомила, що її маму забрали в лікарню.

Андрій намагався ставитись до своєї тещі нейтрально. Жила вона одна за містом, у селищі. Тестя не стало десять років тому. Теща була буркотливою і постійно чимось незадоволеною. Іноді у вихідні він із дружиною та дочкою відвідували її. Але Андрій старався, щоб ці візити були якомога рідше.

І ось тепер вона в лікарні і потрібна величезна сума, щоб її врятувати. Лікар довго розмовляв із кимось стільниковим телефоном. Дивився, якісь дані щодо ноутбука. Потім підняв голову, тримаючи телефон у руці:

– Інша клініка береться за вашу маму, але коштуватиме це не дешево.

Він назвав суму, що дорівнювала вартості нового автомобіля і запитально подивився на Андрія:

– Що мені відповісти?

– Згоден! – після недовгих роздумів сказав Андрій.

– Їдьте по гроші, – лікар простягнув візитівку. – Ось адреса клініки. Повертайтеся прямо туди.

Андрій прийшов до своїх батьків.

– Що з свахою? – кинулась до нього мати.

– Привіт, сину! – з дивана встав батько.

– Привіт, тату! Розмова є.

– Сідай!

– Тату, гроші потрібні, – сів на диван.

– Навіщо? – запитала мама.

– Врятувати тещу! – син сумно посміхнувся і обійняв свою маму.

– Сину, ти правильно вчинив, – твердо сказав батько. – Я пишаюся тобою.

Минуло три тижні. Сьогодні Андрій із дружиною своєю старенькою машиною приїхали забирати тещу з лікарні. Забирати до себе у квартиру. Їй тепер багато чого не можна. У своєму будинку вона точно не зможе жити. І їхнє життя тепер зміниться. Незрозуміло, в який бік, але, напевно, не на краще.

Так думав Андрій, стоячи в лікарняному коридорі і дивлячись на двері кабінету, з якого мають вийти дружина та теща.

Ось двері відчинилися і вони вийшли. Літня жінка, якось по-особливому подивилася на свого зятя, наче побачила його вперше. Боязко ступила йому назустріч, сльози полилися з її очей.

– Дякую, синку!

Щось защеміло в душі Андрія. Він увесь час бачив у ній строгу тещу. А зараз перед ним стояла просто жінка похилого віку і, притулившись до нього, ніби шукала захисту.

– Все нормально, мамо! – обійняв її. – Будемо разом жити!

Минуло ще три місяці. Андрій на своїй старій машині повертався з роботи додому. Життя останнім часом, звісно, ​​змінилося. З одного боку, доводиться щодня миритися із присутністю тещі. З іншого боку – у квартирі завжди ідеальний порядок, і готує вона краще за дружину.

Назустріч пролетіла нова машина, саме така, як Андрій хотів, викликавши в нього важке зітхання. Мрія про таку машину так і залишилася мрією.

Зайшов у квартиру. У кухні на столі на нього чекала тарілка борщу з м’ясом.

– Сідай! – кивнула теща і сіла навпроти.

– Спасибі!

– Я свій будинок у селі продала, – загадково подивилася на зятя. – Якраз тобі на твоє нове авто вистачить.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page