fbpx
Життєві історії
Андрій виявився рішучий, зібрав речі та переїхав. З першого дня нашого спільного з чоловіком життя його мама почала йому телефонувати, щоб він приїхав і допоміг

У моєї свекрухи троє дітей, мій чоловік – найстарший син. У нього є ще два рідні брати, один з яких продовжує жити з мамою під одним дахом. Але свекруха постійно саме старшого сина кличе собі на допомогу. Причому допомога часто така, що вона й сама могла б упоратися. Але ж вона мати, вона ж їх народила, вони їй зобов’язані. А віддувається за всіх чомусь мій чоловік.

Одружилися ми три роки тому, живемо у моїй квартирі, виховуємо сина. У Андрія ще середній брат Василь та молодший Михайло. Молодший навчається в університеті, продовжуючи жити з мамою, а середній живе з своєю нареченою, намагаючись вкотре влаштувати свій бізнес.

Ми відразу пішли жити окремо. Свекруха намагалася втручатися в наше життя, але я швидко її віднадила. Мама чоловіка була дуже проти того, що ми живемо на моїй території.

– Ти тут не господар. Вона тебе завтра виставить із речами, і куди ти підеш? До мами й підеш, – казала вона.

Але Андрій виявився рішучий, зібрав речі та переїхав. З першого дня нашого спільного з чоловіком життя його мама почала йому телефонувати, щоб він приїхав і допоміг. Без нього прямо ніяк. Причому вона не говорила, в чому саме полягала допомога – просто приїдь, треба допомогти. Чоловік приїжджав і виявлялося, що треба пересунути диван, віднести банки до підвалу, з’їздити з мамою в магазин за продуктами, зняти їй люстри для миття та інші дрібниці.

– Мам, ну попроси ти Михайла, він все одно тут мешкає. Що він не зміг диван пересунути? – питав чоловік.

– Михайло і так по дому мені допомагає, нема чого все на брата перевалювати. Ти мені теж син взагалі!

– Так тобі і Василь син, але його ти чогось по дрібницях не смикаєш.

Так, а мій чоловік не працює, йому їздити не далеко, звичайно. Говорила чоловікові, щоб він кілька разів відмовив мамі, але, як з’ясувалося, це навіть гірше.

Чоловік один раз відмовився приїхати, то потім Михайло із панікою дзвонив, що мама на серці скаржиться, стогне, плаче і так далі. Від швидкої відмовляється, каже, що й так минеться. Але стогне страшно, а плаче сумно. Природно хлопець налякався і подзвонив Андрію, до Василя не додзвонився. Довелося чоловікові майже всю ніч у матері провести, вислуховуючи, який він невдячний син, до чого маму довів.

Я думала, що вона згодом уже заспокоїться. Але навіть народження онука її насправді не примирило. А торік вона ще й дачу купила. Чоловік кілька разів з’їздив допомогти, після чого сказав, що нехай тепер мати напружує інших синів.

– Я спеціально питав, чи будуть Василь з Михайлом, вона сказала, що так, приїдуть пізніше. Ну, гадаю, ми там утрьох їй швидко все зробимо. Ну, і що ти думаєш, ніхто не приїхав, – обурювався чоловік.

Коли Андрій сказав, що нехай тепер на дачі та інших підсобних роботах Михайло і Василь працюють, він свою норму виконав, його мама подзвонила мені.

Вона сказала, що я маю вплинути на чоловіка, що мамі треба допомагати.

– Ти ж розумієш, що я не впораюся сама. Андрій мій син, він має допомагати. Ти тепер теж мама, уяви, що твій син так чинитиме.

– Я свого сина по дрібницях не смикатиму, тому що хочу, щоб він був щасливий, проводячи час із сім’єю.

Андрій більше до мами не їздить, спілкується тільки телефоном, а мене свекруха в телефонних розмовах з ним називає тільки «ця».

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page