Коли донька вийшла заміж, то привела свого чоловіка в квартиру до батька. Андрій Петрович з радістю сприйняв цю новину, адже тепер буде щастя і в їх домі, адже пів року тому не стало його дружини Надійки, відтоді лише смуток був на душі.
Спочатку все було добре, а потім зять став відчувати себе господарем в квартирі. Йому не подобалися вицвілі шпалери, старі меблі і колір штор. Все це колись вибирала Надія, тому Андрію Петровичу воно таке рідне і тепле було. Якось він запропонував дітям, що якщо хочуть, то можуть в квартирі зробити ремонт на свій лад. Хоч пам’ять про дружину йому священна, але і дітей розуміє, вони хочуть іншого життя.
Та Роман з Ольгою сказали, що їм ця квартира не подобається, будинок старий, і в підвалі сиро, комунікації і труби ржаві, загалом тут жити не так вже й добре, а коли будуть внуки, то місця в маленькій двокімнатній квартирі буде мало.
Зять з донькою стали просити батька, щоб він продав свою квартиру, вони візьмуть кредит і куплять трикімнатну, батька заберуть жити до себе.
Андрій Петрович відразу відмовив, бо знає, що в квартирі дітей жити добре не зможе він заважатиме їм.
Діти були дуже не задоволені, відразу зібрали речі і з’їхали від батька. Сказали, що не очікували, що він відмовить їм, адже їм більше нікому допомогти. Орендували житло і більше з батьком не спілкуються. А Андрію Петровичу прикро, що сам залишився на старості років. Батько вже шкодує про свій вчинок. Можливо, варто було погодитися дати дітям квартиру – він зберіг би сім’ю і гарні відносини з донькою.
Фото ілюстративне.
