fbpx
Життєві історії
Андрій навіть на відстані постійно контролював мої витрати. Я почала нишком купувати собі одяг і носити його, поки він за кордоном. А недавно я купила собі дорогу сукню. Мені на роботі дали премію і я не втрималася. Повернувшись додому і побачивши обновки, Андрій зацікавився, де я її взяла. Я сказала неправду, що подружка подарувала. Він зробив вигляд, що повірив, але ця подружка зайшла до нас в гості в цей же вечір, і я не встигла її попередити

Ми з Андрієм одружилися сім років тому, він тільки закінчив університет, а я школу. Як і всі молоді сім’ї, спочатку ми жили бідно. Я сирота, моїх батьків давно не стало, я росла у далеких родичів, дитинство у мене було не найкраще. А Андрія виховувала одна мати, тому сподіватися нам не було на кого. Викручувалися як могли, жили на знімних квартирах.

Коли я зрозуміла, що чекаю дитину, стало ще важче, грошей не вистачало навіть на найнеобхідніше. Коли народився син, Андрій вирішив їхати на заробітки. Друг взяв його в свою бригаду робітників на будові. Перший раз Андрій поїхав на пів року. Поки Андрія не було, ми з сином жили на допомогу і ті невеликі суми, які він надсилав.

Я навчилася економити. Коли нарешті чоловік повернувся додому і привіз грошей, ми вперше зажили, як білі люди. Купили хороший телевізор, побутову техніку, одяглися.

Наступних три роки Андрій приїжджав рідко, він вирішив купити квартиру. Грошей нам практично не присилав, все сам збирав, щоб швидше придбати житло. Мені було важко, але я терпіла, бо теж хотіла нарешті стати господинею в своєму домі.

Потім малюка я влаштували в дитячий садок, а я пішла працювати продавцем-консультантом. Через три роки нам таки вдалося купити невеличку двокімнатну квартиру на вторинному ринку. Переїхали ми в квартиру без ремонту. Андрій сказав, що ще якийсь час поїздить на заробітки, щоб зробити в квартирі ремонт.

Нам з сином знову довелося економити на всьому. Але тепер вже все було легше, адже ми уже жили у власній квартирі. Андрій навіть на відстані постійно контролював мої витрати, а коли я купувала собі нові речі, йому це дуже не подобалося. Він постійно повторював, що без усього цього можна обійтися, так що нема чого даремно гроші витрачати.

Але я жінка і хоч інколи, але мені потрібні були обновки. Я почала нишком купувати собі одяг і носити його, поки він за кордоном. А недавно вийшов прокол: я купила собі дорогу сукню. Мені на роботі дали премію і я не втрималася – придбала обновку.

Повернувшись додому і побачивши обновки, Андрій зацікавився, де я взяла. Я сказала неправду, що подружка подарувала. Він зробив вигляд, що повірив, але ця подружка зайшла до нас в гості в цей же вечір, і я не встигла її попередити.

Андрій подякував їй за сукню і запитав у неї, відколи вона почала робити мені такі дорогі подарунки. Ірина, яка була не в курсі, чесно зізналася, що нічого не дарувала!

Я почала рятувати ситуацію: «Ірино, ти забула, тобі чоловік подарував, а вона виявилася маленькою, ти мені віддала, тільки попросила, щоб я про це нікому не розповідала, а то твій чоловік дізнається, образиться».

Андрій промовчав, але було видно, що він не повірив. Потім сказав, що підозрює мене в зраді. І що цю дорогу сукню мені подарував інший чоловік. Довелося розповісти правду, але стало тільки гірше. Андрій заявив, що якщо я обдурила його в такій дрібниці, то більше довіряти він мені не може. Що зраду він би зрозумів, а таку «мерзенну брехню» – ні.

Невже краще було б, якби я йому зраджувала, не зрозумію? Уже кілька днів майже не розмовляємо, намагаюся викликати його на розмову, вибачитися, загладити провину… Всі спроби марні, він просто йде з квартири.

Що мені робити? Чоловік хоче, щоб я почувала себе винною, але, якщо чесно, не розумію, в чому я винна. Як виправити цю ситуацію?

Фото ілюстративне – ozali.

facebook