Ми народилися і виросли в невеликому, але дуже мальовничому селі. Оксана була моєю найкращою подругою – розумна, красива, скромна, одним словом, чудова дівчина.
Коли нам було 15 років, Оксана почала зустрічатися зі своїм сусідом Андрієм. Любов у них була неземна, принаймі, всі так говорили. Я ж ці відносини не розуміла, ще з самого початку.
Андрій був (за мірками нашого села) з дуже забезпеченої сім’ї, він був старший за нас і вже вчився в університеті, приїжджав додому тільки на канікулах.
Але навіть на канікулах, їхні стосунки зводилися до того, що він говорив Оксані сидіти вдома, вчити уроки, поки сам тусувався з друзями, хоча офіційно при цьому, вони залишалися парою, їх мами називали один одного свахами, і розмов було тільки, ось закінчить Оксанка школу і зіграємо весілля.
Як я вже говорила, Оксана була розумниця, красуня і відмінниця, при чому не заучка, а саме такою, яка легко хапала все на льоту і була дуже ерудованою і розвиненою.
Всі вчителі пророкували Оксані блискуче майбутнє, але у її мами були інші плани. За її задумом, єдине призначення дочки – це стати дружиною багатого Андрія, і як сир у маслі кататися.
Тоді нам, 15-річним дівчатам, було цього не зрозуміти. Мама Оксани перестала пускати її з нами гуляти. Мовляв, у неї хлопець є, нічого їй вулицями бродити.
Я не розуміла міркування тітки Орисі: ну є у Оксани хлопець, що тепер, з подружками по вулиці пройтися не можна.
Поступово і сама Оксана увійшла в роль, повірила в унікальність своєї долі і відносин, і стала спілкуватися з однолітками з почуттям легкої надмірності. А незабаром наша сім’я переїхала жити в місто і спілкування з Оксаною обірвалося само собою.
Я приїжджала назад не щороку, але кожного разу від людей чула, що Оксана народила чергового спадкоємця. Природно, вчитися вона нікуди не поїхала, як і мріяла її мама, вона вийшла заміж відразу після закінчення школи. У 18 років Оксана вже народила дочку.
У минулому році ми з чоловіком приїхали в село і зустріли випадково Оксану.
– Оксанко!, – я посміхнулася, вона змінилася звичайно дуже, але очі, очі все такі ж волошкові.
– Привіт-привіт, майже розсміялася вона.
Ми розговорилися. У Оксани четверо дітей, робота продавщицею в будівельному магазині, і… розлучення. Андрій її кинув, як тільки народилася четверта дитина, поїхав у невідомому напрямку з нашого села, і ніяких аліментів від нього вона не отримує.
Свекруха, та сама, яка свого часу всім розповідала яка у неї буде чудова невістка, тепер кляне її на чому світ стоїть. Оксана дуже змарніла, видно що життя у неї не цукор, і під кінець розмови вона раптом сказала:
– Знаєш, у мене дочка така красуня і талановита, їй би вчитися їхати, та грошей немає. Вона через рік школу закінчує, що буде робити не знаю, може пощастить заміж вийти вдало, за забезпеченого чоловіка.
– «Ой, Оксанко, нічому тебе життя не вчить», – подумала я і вголос додала, «Дай Бог!».
Фото ілюстративне, з вільних джерел.