Анастасія вийшла заміж у 26 років. Її чоловікові на той час був вже 31 рік. Можливо, жінка поспішила з заміжжям, адже десь в душі розуміла, що чоловік був не зовсім готовим до сімейного життя. Орест звик до самотнього життя, у нього не було ніяких серйозних обов’язків. Коли хоче, то їде на рибалку. Є бажання посидіти з друзями, сидить з ними до ранку.
Анастасія щиро сподівалася, що з роками Орест зміниться, все зрозуміє. Адже рік тому народила для нього чудового сина. Таким розумним росте хлопчик та гарним.
І вона жінка хороша – всьому вміє дати раду. А от із заміжжям не пощастило. Коли зрозуміла, то було вже пізно – колисала свого синочка.
Врешті, навіть коли після народження синочка, чоловік не змінився, Анастасія подала на розлучення. Навчилася давати раду собі сама. Часом було жінці дуже непросто, але коли була заміжня легше їй не було.
Минуло декілька років і до Анастасії став свататися її колега, згодом Сергій переїхав жити до неї. Анастасія була на вершині щастя, коли б не син, адже син вже тоді став говорити, що йому не подобається вітчим.
Сергій приділяв малому синові Анастасії Юрка достатньо уваги: гуляв з ним у вихідні, купував іграшки, проте неприязнь все одно не минала.
Здавалося, що сам Юрко звик до того, що вся материнська увага була лише для нього, а тут ще чужа людина з’явилася поряд. І він не поступався і не купувався ні на іграшки, ні на ігри.
А для самої Анастасії період, прожитий разом з Сергієм, видався справжнісіньким раєм. Вона з ним була щасливою, відчувала повноту життя. радість від тих днів, які провели разом. Однак, зважаючи на невдоволення свого сина, жінка, все таки, розсталася з чоловіком заради Юрка.
Після цього вже не робила спроб влаштувати власну долю, думала, що не має права на особисте щастя, адже в неї є син. Повністю присвятила життя своїй дитині. Роки минали швидко. Юрко став дорослим. Отримав, дякуючи мамі, хорошу освіту. Зібрав документи на виїзд за кордон – і йому пощастило. Так Юрко опинився далеко за океаном, вирішив шукати своє щастя там.
Минуло ще декілька років. Згодом зустрів свою долю. Одружився. Згодом народилося двоє дітей.
Роки швидко минали один за одним. Анастасія відчувала, як старіє швидко. Єдиною радістю тепер були короткі дзвінки з-за кордону, які щоразу ставали все рідшими та коротшими.
Матір щоразу просила свого сина, щоб хоч раз приїхав і показав їй дітей. Бо з того часу, як він покинув рідну хату, вони так жодного разу не бачилися.
Син казав, що часу на поїздки у нього немає і дорога надто дорого йому обійдеться. Ну хоч раз за ці сім років – просила Анастасія. Однак син не піддавався на вмовляння матері.
Анастасія зрозуміла, що сина свого може й не побачити ніколи більше, ні невістки, ні онучат. Вона ж віддала йому всі свої роки, все робила заради нього. І що вона отримала на старість? Навіть дзвінки стали рідкістю – лише на великі свята.
Аж тепер матір збагнула, що допустила велику помилку, коли розлучилася з Сергієм, адже щиро кохала його, як і він її. Не варто ніколи нехтувати власним життям заради дітей, адже вони в нашому житті тимчасові. Вони не оцінять ніколи, що батьки зробили для них.
Анастасія розуміє, що хоч у неї і є родина, але на старості вона залишилася сама.
Фото ілюстративне.
