Маріє, ну що ти починаєш? Там ситуація була критична. Свійська людина в біді, як я міг відмовити? Це ж не просто хтось, це рідня. — Рідня, яка нас використовує, — тихо відповіла я, сідаючи на стілець. — Василь, у Мар’яни скоро день народження. Ми обіцяли їй той велосипед, про який вона марить уже пів року. Ти хоч уявляєш, як вона чекає? Василь зітхнув, підійшов до мене і спробував пригорнути за плечі, але я відсторонилася. Мені не потрібні були обійми, які нічого не вирішували. Мені потрібна була стабільність і відчуття того, що моя дитина для власного батька стоїть на першому місці. Ця історія почалася не вчора. У Василя є молодший брат, Павло. Знаєте, є такі люди — «вічні шукачі себе». Павлові вже за двадцять п’ять, а він і досі не знає, ким хоче стати, коли виросте. Він талановитий у всьому, що стосується відпочинку, і абсолютно безпорадний, коли треба довести справу до кінця. З університету його попросили ще на другому курсі, бо «викладачі були надто упереджені». З того часу Павло перебивався якимись дивними справами: то він щось перепродував, то обіцяв стати великим менеджером, то збирався їхати на заробітки, але в останній момент «хворів» або втрачав документи
— Ти знову це зробив, так? По очах бачу, що в гаманці порожньо, хоча сьогодні був день виплат, — я…