Скажи їм правду, — Мар’яна підвелася з крісла. — Скажи, що твоя дружина працює так само, як і ти — п’ять днів на тиждень. Що вона приносить в наш бюджет таку ж суму, як і ти. Але чомусь після роботи має працювати в другу зміну, обслуговуючи твоїх родичів, витрачаючи на це свій час і здоров’я. Скажи, що ти сам за пів року не спромігся навіть картоплини почистити, але дуже любиш виглядати щедрим господарником за чужий рахунок. — Та як ти взагалі можеш так говорити?! Це ж моя родина! — Саме так — твоя. Тому годувати й розважати їх щовихідних я більше не наймалася. Я хочу відпочивати у свої законні вихідні дні. Якщо тобі так важливо збирати їх саме тут — організовуй усе сам. Я пішла спати. Вона вийшла, зачинивши за собою двері спальні. Тарас ще довго ходив коридором, щось бурмотів під ніс, голосно грюкав дверцятами порожнього холодильника, але до магазину так і не пішов. Мабуть, десь глибоко в душі він сподівався, що за ніч Мар’яна одумається, їй стане соромно і зранку вона швиденько щось придумає. Але вранці нічого не змінилося
— Чому я маю кожні вихідні почуватися наймичкою у власному домі, поки інші просто відпочивають? Ця думка, мов настирлива муха,…