Navigate
X

Мамо, завтра ми чекаємо важливих гостей. Хочу представити тобі свого майбутнього чоловіка, Маркіяна, твого майбутнього зятя. Ну чого ти так дивишся, наче я щойно оголосила про кінець світу? — Говорила Зоряна матері. Соломія й не знала, що сказати, бо ця новина засмутила її. Лише й змогла промовити. – Що ж готувати на вечерю, доню

Іноді, навіть через роки, щире кохання не забувається і може змінити життя. — Мамо, завтра ми чекаємо важливих гостей. Хочу…

Z Oksana

Вже ввечері стіл ломився від страв, які мама приготувала сама, Уляна ледь трималася на ногах від втоми. Орест з’явився вже під час трапези, з подарунковим конвертом. – Ось, донечко! На взуття твоєї мрії, – він простягнув Софії три тисячі гривень. Софія сяяла: – Ти найкращий тато у світі! Мамо, а де твій подарунок? Уляна схвильовано подивилася на Ореста, чекаючи, що він хоч щось скаже, адже грошей у неї зовсім не було і подарунок для доньки вона не купила

Уляна стояла біля кухонного вікна, мила чашку і дивилася на двір. Осіннє сонце ледь пробивалося крізь мряку, забарвлюючи скло в…

Z Oksana

Таня зайшла до торгового центру. Сіла за столик з кавою й дивилася, як навколо метушаться люди: сім’ї з дітьми, закохані пари, модно одягнені дівчата. – Усі такі щасливі, а я… – прошепотіла вона сама до себе. Їй було двадцять три, але вже відчувала себе втомленою. Щоб хоч якось протриматися поки вона знайде достойну роботу, Таня влаштувалася прибиральницею в новому будинку бізнес-класу. Там мешкали заможні люди, і платили добре. Зранку вона мила підлогу, витирала пил, стежила за під’їздом. А вдень бігала на співбесіди – все ще мріяла про роботу за дипломом. Одного ранку, коли вона витирала поручні, з квартири на другому поверсі вийшов літній чоловік. Сивий, статний, у вишневому светрі. – Дівчино, – зупинився він, – хочу вам подякувати

Таня ще змалечку мріяла вирватися з маленького містечка й поїхати вчитися. Батьки підтримували її, як могли, бо знали: донька розумна,…

user2

У день народження Ірини Павло повернувся додому з роботи, втомлений, злий. На столі стояла вечеря, свічки, які Ірина запалила для затишку. Вона чекала хоч якогось слова від нього. – Поїсти є що? – кинув він, роздягаючись. Ірина мовчки подала вечерю. Вона мало не розплакалася, адже чоловік забув за її свято. Того дня вона зрозуміла: її щастя для нього – дрібниця. Вночі вона написала йому повідомлення: “Павле, пробач, але я більше так не можу. Я йду. Я хочу жити, а не існувати. Ти навіть не згадав, що сьогодні в мене день народження. Дякую за роки, але далі — без мене.” Коли Павло прокинувся, в хаті було тихо. Ірина встигла піти першою. На столі лежала обручка

Цей ранок для Ірини мав бути святковим, а натомість став гіршим, ніж будь-коли. У неї день народження, але чоловік навіть…

user2

Батьки зробили все можливе, щоб розірвати ці, на їхню думку, непотрібні стосунки сина. І їм вдалося. Руслана відправили за кордон на навчання. Оленка лишилась сама. Та доля мала свій план. Через кілька тижнів дівчина відчула, що носить під серцем дитину. Вона телефонувала Руслану, писала листи, надіялася бодай на одне тепле слово. Але відповіді не було. Зрештою вона зібралася й пішла до його батьків. – Це ваша онука чи онук, – тихо сказала вона, тримаючи долоню на животі. – Не смій більше приходити! – різко перебила його мати. – Це не його дитина! Ти вигадала все, щоб втримати його. Ми тобі не віримо

Оленка завжди була дівчиною, яку важко не помітити. Не через багатий одяг чи якусь особливу красу, а через очі —…

user2

Через рік Ольга одружувала сина. На весіллі Сергій був серед гостей. Він стояв осторонь, дивився, як син танцює з молодою дружиною, і в душі його щось стискалося. Він не був батьком у повному розумінні, але життя дало йому хоча б можливість побачити плід колись зрадженого кохання. Після весілля він підійшов до Ольги: – Дякую, що ти виховала його. Ти сильна жінка. – А ти, Сергію, маєш нарешті відпустити минуле. І полюбити себе. Бо без того – ти й далі самотній. Він усміхнувся крізь сльози. Минуло ще кілька років. Сергій так і не одружився, але почав інакше жити – не тікати від спогадів, а приймати їх. Він допомагав синові Ольги, як міг, підтримував їхню родину

Ольга була дівчиною із звичайної родини. Після школи вона вступила до інституту в місті – це була її велика мрія.…

user2

Вікторія переступила поріг старенької своєї колишньої вчительки: – І кому ж дістанеться ваша квартира після вас? Вибачте, що запитую, але ж це життєве питання, у вас же нікого немає, – поцікавилася відразу вона. – У мене є далекі родичі в іншому місті, племінники мого чоловіка. Ми не спілкуємося вже, звісно, дуже давно, так якось вийшло у нас. Хоча за законом, можливо, квартира відійде саме їм. Мені байдуже. Вони ж мною не цікавляться. А я не хочу нікого обтяжувати, – відповіла старенька. Почувши це, у Вікторії став назрівати план, бо гроші їй дуже були потрібні

Оксана якраз саме виходила з великого торговельного центру у спальному районі, тримаючи в обох руках важкі еко-сумки, наповнені продуктами для…

Z Oksana

Зранку, коли село прокидалося, Оля зібралася й пішла в магазин. Хотіла купити хоч шматок хліба, бо дуже хотіла їсти. І саме там, біля полиць із крупами, вона почула знайомий голос: – Олю? Це ти? Вона здригнулася й обернулася. Перед нею стояла її колишня класна керівниця – Лідія Степанівна. Та сама, яка колись захищала її від насмішок однокласників і часто повторювала: «Ти сильна, Олю, тримайся». – Дитино моя, що з тобою? – запитала вчителька й уважно подивилася на округлий живіт. Оля опустила очі. Вона не знала, що сказати. Сором душив її, та сльози знову потекли. Лідія Степанівна все зрозуміла без слів. Вона легенько торкнулася плеча дівчини: – Ходімо до мене, зараз все мені розкажеш

Оля сиділа на старому, скрипучому кріслі в своїй кімнаті й обіймала руками живіт. Сльози котилися самі собою, бо думки не…

user2

Валентина Павлівна, хоч і не приймала вибору сина, була мудрою жінкою. Вона знала: коли син любить, марно сперечатися. І тоді вирішила піти іншим шляхом. – Добре, – сказала вона сама собі. – Якщо вже так, я зроблю зі Світлани справжню даму. І почалася велика робота. – Ти ж учителька, – казала свекруха, – діти дивляться на тебе. Ти маєш бути прикладом. Спочатку Світлана ображалася, плакала потайки. Але поступово зрозуміла, що це робиться не зі зла, а з бажання допомогти. І справді, з часом вона змінилася: стала витонченою, впевненою в собі. Її учні захоплювалися, колеги поважали. Олег після закінчення інституту залишився викладати, отримав звання доцента. Світлана стала улюбленою вчителькою в школі. Їхня пара вважалася зразковою. Єдине, чого бракувало, – дітей

Олег завжди здавався мамі особливим. Син учительки літератури й директора школи, він із дитинства ріс серед книжок, віршів та шкільних…

user2

Я подарую бабину квартиру Тарасові, щойно вступлю сама у спадщину, – оголосила мама Наталі. Вона дуже здивувалася, адже бабусю доглядала лише вона чимало років, а брат жодного разу до неї не прийшов, навіть тоді, коли було дуже потрібно. Але мати дійсно мала право на бабусину квартиру, хоча останні роки вона й теж не особливо навідувалася до неї. – Квартира однозначно дістанеться Тарасу і все. Йому потрібно одружитися, створити сім’ю, мати та забезпечувати дітей. Куди він свою наречену приведе жити? А онуків моїх де глядітиме? А у тебе є чоловік, нехай він і дбає про вашу сім’ю, – стояла мати на своєму

Наталя зовсім не могла повірити своїм вухам. Квартира, яку її бабуся заповіла, мала дістатися Тарасу — її рідному брату, який…

Z Oksana