Ти ж розумієш, Олю, – говорила свекруха вже під час першого спільного застілля, – Тарасик у мене один. Ми з батьком усе життя йому віддали. Йому потрібна дружина, яка стане для нього надійним тилом, яка буде в усьому його підтримувати. Ольга тоді лише ніяково посміхалася й кивала. Вона була закохана, тому вважала ці слова звичайною материнською турботою. Вона була готова вчитися, підлаштовуватися та ставати тією самою «ідеальною» дружиною. Молода родина спочатку винаймала невелике житло. Попри постійну зайнятість на роботі, Ольга намагалася встигати все. Проте Ніна Іванівна приходила майже щотижня і влаштовувала мовчки або з легкими зітханнями «перевірки». Вона могла переставити посуд на кухні по-своєму, зауважити, що суп недостатньо наваристий, або натякнути, що справжня господиня має більше часу проводити біля плити, а не сидіти над робочими паперами вечорами. Коли в подружжя народилася донечка Христинка, увага та зауваження з боку свекрухи лише посилилися
– І що тепер, Олю? Твоя совість чистою залишиться, коли батько твоєї дитини по світу піде? – колишня свекруха ледь…