Navigate
X

Ти знову поставила чашки не туди, – сердито кинув Сергій, зазираючи в кухонну шафку. – І добрий ранок тобі, – втомлено усміхнулась Олена, продовжуючи різати хліб. – Може, кави? Сергій щось буркнув собі під ніс і вийшов з кухні. Віднедавна ранки у їхньому домі втратили тепло. Начебто і не було серйозних суперечок, але відчувалася тріщина. Мов у склі: ледь помітна спершу, вона розросталася поволі, але вперто

– Ти знову поставила чашки не туди, – сердито кинув Сергій, зазираючи в кухонну шафку. – І добрий ранок тобі,…

user2

Якось на початку літа біля Маріїної хати зупинилася стара автівка. Вийшла з неї молода дівчина – струнка, темноволоса, з міста, видно, бо вся в модному. – Доброго дня, – несміливо озвалася. – Ви – пані Марія? – Так, я. А ти хто будеш? – Я… я Софія. Донька Оксани. Моя мама казала, що ви їй життя врятували. Марія аж злякалася. І раптом у пам’яті виринула картина з юності: дощова осінь, мокра дівчина в чужому пальто, перелякані очі

Марія вже й не чекала щастя, жила собі і вважала своїм обовʼязком просто допомагати людям, таку вже вдачу мала. Вдова,…

user2

Світлана жила у місті, мала гарну роботу, двоє дітей і чоловіка. Усе життя крутилось у шаленому ритмі: садочок, школа, офіс, закупи, звіти, секції. Телефон розривався від повідомлень, а календар був розписаний до останнього рядка. – Донечко, ти ж приїдеш до нас на Великдень? – дзвонила їй мама з села, лагідним, трохи втомленим голосом. – Ой, мамо, не знаю… У нас тут завал. Ще й Оленка підкашлює. Може, після свят… – пояснювала Світлана, вже думаючи про вечерю й те, що забула купити пральний порошок. – Ну то нічого. Як зможеш, то приїдеш. Ми з татом не ображаємось, але завжди тебе чекаємо

Світлана жила у місті, мала гарну роботу, двоє дітей і чоловіка. Усе життя крутилось у шаленому ритмі: садочок, школа, офіс,…

user2

Андрійку, ти хороший. Ти просто ще не знаєш, як це – коли тебе люблять. Малий мовчав, ховав очі. Але приходив знову і знову. І з часом почав допомагати: приносив воду, підмітав біля лавки, носив дрова. – Чому ви мені допомагаєте? – спитав він одного разу. – Бо одного дня і ти комусь допоможеш. І добро піде далі. Як коло по воді. Минуло багато років. Баба Оля постаріла. Пиріжків вже було менше – руки боліли, зір підводив. Але вона сиділа на тій самій зупинці, з тим самим кошиком і тією ж щирою усмішкою

– Бабцю Олю, а можна я ще раз пиріжка візьму? – запитав хлопчик у пошарпаній куртці, сором’язливо тримаючи теплий пиріжок…

user2

– Я поїду до батьків на тиждень. Чоловік навіть не запитав, чому. Лише знизав плечима: – Як хочеш. Я не тримаю. Вона поїхала. І не повернулась за тиждень. І не за два. Василь не скучав, але він почав помічати, що хата порожня. Що чай сам не заварюється. Що сорочки лежать брудні. Що тиша ріже вуха.  Василь уперше в житті прибирав сам, варив щось примітивне, пробував полагодити праску. А ще – сидів на лавці й мовчки дивився на захід сонця. І згадував

Коли Марія зібрала валізу і сказала, що з неї досить, Василь не міг повірити, що вона не жартує, більше того,…

user2

Тут є вісім тисяч, а ще додам з тих, що відклала в минулому році, і вистачить, щоб віддати Петру те, що обіцяла, – я перераховувала гроші, а в голові вже крутила бізнес-план. Все сходилося – 10 тисяч я віддам Петру, і ще залишиться мені 5, щоб почати власну справу. Я вирішила закінчувати з заробітками, бо вічною заробітчакою я бути не хочу, до того ж, і привід гарний є – Петро мене заміж покликав, хоче щоб я переїжджала до нього і ми жили разом. Про свої плани я ще нікому не говорила, не знаю як це сприйме моя доросла дочка і внуки, адже мені 60 років. Але ж на цьому життя не закінчується, навпаки, все тільки починається

– Тут є вісім тисяч, а ще додам з тих, що відклала в минулому році, і вистачить, щоб віддати Петру…

user2

А може є ще хоч якийсь вихід? Не хочу я жити з твоєю мамою, – чесно зізналася Галина своєму чоловікові. – Я все розумію, але повір, що для нас зараз це найкращий вихід. До того ж, це ненадовго, поки ми не придбаємо своє житло, – заспокоював дружину Степан. – Ну що, Галинко, вітаю в нашій хаті, – сказала Ганна Миколаївна, окинувши свою нову невістку уважним поглядом. – Дякую, мамо, – злегка натягнуто усміхнулась Галина, тримаючи в руках валізу та букет півоній. Передчуття у неї були не вельми добрі. Жили вони тепер разом. Хоча хата велика – два входи – але земля і кухня були спільні. І це стало справжньою проблемою

– А може є ще хоч якийсь вихід? Не хочу я жити з твоєю мамою, – чесно зізналася Галина своєму…

user2

Світлана все життя вважала Надію своєю найкращою подругою. Їхнє знайомство почалося ще в першому класі. Після школи Світлана поїхала в Київ. Надя лишилася у райцентрі, поступила в медичний. Вони писали листи – справжні, на папері. А потім зʼявилися телефони, дзвінки раз на тиждень, а далі – життя, у кожної своє. Світлана вийшла заміж. Чоловік – столичний, серйозний, з поважної родини. Переїхали з чоловіком в інше місто, бо його по роботі відправили. Народилась донька, а потім життя покотилося вниз. Коли було особливо важко, і нестерпно, Світлана телефонувала Наді, це була єдина людина, якій вона довіряла

Світлана все життя вважала Надію своєю найкращою подругою. Їхнє знайомство почалося ще в першому класі. Світлана сиділа на передостанній парті й…

user2

Ти скільки грошей привезла? Вистачить, щоб закінчити дах? – запитав чоловік Марію, коли ту підвіз бус під саму хвіртку. А Василь замість того щоб зрадіти поверненню дружини і привітатися, відразу почав про гроші питати. – Вистачить, – втомлено відповіла Марія, і стала сама заносити речі. Марія повернулася в село навесні. В руках – валізи і стара шкіряна сумка, в якій вона ховала зароблені євро. Тиша на подвір’ї дещо лякала: ані гавкоту собаки, ані радості від її повернення

– Ти скільки грошей привезла? Вистачить, щоб закінчити дах? – запитав чоловік Марію, коли ту підвіз бус під саму хвіртку.…

user2

Катерина завжди була з тих жінок, про яких кажуть: «Золота». Не через прикраси – бо їх  вона не носила. А через свою доброту, яку віддавала до останку – спочатку батькам, потім чоловікові, потім дітям. – Мамо, а ти чому собі нічого не купуєш? – якось спитала менша, Христинка. – А я вже все маю. Головне – щоб вам було добре, – усміхнулась Катерина, але десь глибоко в душі її це зачепило

Катерина завжди була з тих жінок, про яких кажуть: «Золота». Не через прикраси – бо їх  вона не носила. А…

user2