Navigate
X

Коли ми з Оленою одружилися, у неї був син від першого шлюбу. Спочатку все добре було і мене все влаштовувало, а потім дружина сказала, що ми чекаємо дитину і все змінилося швидко. Якось я купив дитячий велосипед, який надовго забрав спокій в нашій родині

Коли я вперше побачив Олену, вона стояла біля кавомашини в офісі, наче героїня з фільму успішної жінки. Я зустрів Олену,…

Z Oksana

Не даш, кажеш? А хто ж мені допоможе як не рідний брат? Бачу, що гроші тебе дуже змінили, – Сергій не міг повірити, що заможний рідний брат відмовив йому у допомозі, і через це неабияк образився на нього, щиро вважаючи, що причина – гроші, і не розуміючи, чому насправді брат вчинив саме так. Коли Сергій просив, Іван зітхав, але витягував з гаманця кілька сотень, а то й тисяч, і подавав брату. Не зі зла, не з жалю – з обов’язку. Бо ж брат. Та з кожним роком такі візити ставали частішими. Івану почало здаватися, що він не брат, а банк. У телефоні Сергій з’являвся тільки тоді, коли щось було треба

– Не даш, кажеш? А хто ж мені допоможе як не рідний брат? Бачу, що гроші тебе дуже змінили, –…

user2

Мама в стаціонарі була, а Вікторія вже про спадщину думала, подумки ділила квартиру. – Віко, а чи не рано ти мамі про це говориш? – не розумів дружини Олег, – зазвичай потрібно підтримати рідну людину. – Їй уже все одно! А Алісі з двома дітьми жити ніде. Ти про них подумай краще, – відповіла Вікторія і стала шукати телефон нотаріуса, щоб якнайшвидше оформити все, бо знала, що ще є один спадкоємець

Коли липневе сонце гріло асфальт, а з-за вікна долинав сміх сусідської дітвори, Олена Петрівна тихо рахувала дні. Не до пенсії,…

Z Oksana

Повернувся Петро на свята додому. З валізою гостинців для дітей, з надією в серці, що, може, скучили. Але Лариса зустріла холодно: – Чого приїхав? Сиди вже там, тут лише витрати. Він мовчки сидів за столом, дивився, як син відвертається, а донька постійно в телефоні. Як Лариса накладає борщ, навіть не дивлячись у його бік. – Я тобі не потрібен більше, Ларисо? – спитав тихо. – А ти що, був потрібен? Мені треба гроші, Петре. Я ще не стара, не збираюсь біля плити старіти. Він нарешті все зрозумів. Поїхав назад. Не так до Олени, як до спокою. Але вона його чекала

Петро з Ларисою були разом ще зі школи. Він – простий хлопець із звичайної родини, вона – гарна, з виразними…

user2

Ну що, мамо? – Віра тисла. – Хай вже буде село. Повітря чисте, курей заведемо. А квартира – не переживай, не хочеш продавати – запишемо на онука. Твого ж, не чужого. Олена мовчки погодилась. Мовчки зібрала речі, віддала ключі, поставила підпис там, де сказала Віра. Переїхала в їхній старий дім у селі, де колись жили батьки з дідом. Порожній, від сирості пахне, ремонту не було багато років. Але Віра пообіцяла – “Поступово все зробимо”. На перших порах Олена ще чекала: онуки, теплі слова, може, разом щось посадять. Але Віра рідко приходила, онуки забігали лиш по цукерки. У неї ж справи, діти, робота

Віра завжди була не на свій вік серйозна і ділова. Ще з юності все розкладала по поличках – речі, справи,…

user2

Син з невісткою по черзі щодня бігають до мене. – Мамо, Олег навіть не подзвонив мені в обідню перерву, як зазвичай, – якось стала скаржитися мені на мого сина невістка. Я Мар’яні завжди годила, постійно підбирала слова, але цього разу вирішила, що маю їй правду сказати, бо вона мене дуже втомила

Мій старенький годинник на стіні повільно рахує хвилини. Десята вечора вже. Знову. Я сиджу на кухні, заварила собі улюбленого чаю…

Z Oksana

Олена відчинила двері, побачивши свекруху, наче трохи здивувалася. Нічого не сказала, тільки запитально дивилася. – Доброго ранку, Олесю. Оце приїхала… Та не на довго. З гостинцем от принесла, – простягнула вузлик. – Та дякую, тільки в нас і так холодильник повний. І молока стільки не п’ємо, – сказала Олена і взяла пакунок так, ніби він був їй зайвим тягарем. У квартирі пахло кавою і парфумами. На кухні було стерильно чисто, мов у лікарні. Марія роззулась і пройшла у вітальню. Там грався Тимко – трохи осторонь, але коли побачив бабусю, стрепенувся і, не впевнено, підійшов

Марія Іванівна прокинулася ще вдосвіта, приготувала собі вузлик: баночку вишневого варення, домашній сир, пляшку молока, ще й пиріжків насмажила –…

user2

Щось не те… – казала мати Світлани, – не впускай її щодня, бо щастя не любить, як за ним хтось аж так пильно дивиться. Але Світлана лише сміялась: – Та що ти, мамо! Це ж Галя, ми разом виросли. Вона не може бажати мені поганого. З часом у домі Світлани почалися негаразди. Василя скоротили з роботи. Малий Тарасик почав часто хворіти. А одного дня, коли Світлана з чоловіком трохи посварились, Галя, ніби випадково, почала залишатися на вечері. – Я просто підтримати, ви ж як рідні. Василь сумний, от і поговорили трохи. Але ця «підтримка» з боку Галі була чимось схожим на павутиння: тонка, непомітна, а як втягне – то вирватися важко

У Світлани завжди була подруга з дитинства – Галина. Жили по сусідству, разом ходили в школу, потім на курси крою…

user2

Насті уже було двадцять вісім. Усі подруги або вже мали обручки, або хрестили дітей. А вона все чекала, бо Сергій сказав – хочу зробити все як слід. З обручкою, з рестораном, з квартирою. Потерпи ще трохи. А вона вже не могла терпіти. Їй не треба було ресторану. Їй потрібна була впевненість. І розуміння, що її вибрали. Що вона – «та сама». Одного вечора Настя прийшла додому й побачила, що Сергій знову не прийшов вчасно. Телефонував, казав: «Затримався, терміново викликали». Вона сиділа на кухні, тримала в руках чашку з холодною кавою і думала: «Скільки ще можна?»

Настя познайомилася з Сергієм на третьому курсі університету. Вони разом готували курсову з соціології, сперечалися, сміялися, а потім якось так…

user2

Ми батьки, і це наш обовʼязок – допомогти сину, – благала Анна чоловіка, але Микола стояв на своєму. – Я своє слово сказав, хата у нас є. Це стало справжньою тріщиною у родині. Ганна та Микола жили в селі, в своїй хаті разом з дітьми. Справжнє напруження почалося, коли Андрій заговорив про те, що хоче будувати окрему хату. – Тут будинок є, живи собі, – відмахнувся Микола. – А я хочу жити сам. Щоб не казали мені, коли вставати і як щось робити, – відповів син. – То йди й будуй. Тільки не проси допомоги, – різко кинув батько

– Ми батьки, і це наш обовʼязок – допомогти сину, – благала Анна чоловіка, але Микола стояв на своєму. –…

user2