Коли вітчима не стало, мені його дочка Світлана з чоловіком вказали на двері. Я щиро зізналася, що мені нема куди йти. – Ти ж працюєш, знімеш собі квартиру, – сухо порадила Світлана. Навіть пообіцяла, що брат її чоловіка допоможе мені з переїздом, бо в нього є машина. Оскільки часу в мене було небагато, то я знайшла перший “кращий” варіант, тобто найдешевший і зібралася переїжджати, навіть не сподіваючись на те, що на мене ще чекає таке щастя
– Щоб завтра тебе тут не було, – заявила мені донька мого вітчима, коли приїхала на похорон батька. А я…