Українці Сьогодні | Сайт для і про українців

Що ти кажеш? Ти часом не занедужала, люба? Жіноча справа — дбати про домашній затишок, щоб усе блищало. А моє завдання — фінансово забезпечувати родину. І взагалі, чого ти починаєш сваритися з самого ранку? Тільки настрій усім псуєш. Ярослава вирішила промовчати. Сперечатися й щось доводити зараз було абсолютно марною справою. На роботі Ярославі ставало значно легше. Тут її по-справжньому поважали та цінували її професіоналізм. Жінка працювала провідним бухгалтером у приватній компанії, і робота з документами та фінансовими звітами завжди діяла на неї заспокійливо. — Михайлівно, ти чого сьогодні така зажурена? — до її кабінету завітала Галина, керівниця відділу кадрів. — Та так, Галю… Просто втома накопичилася, — зітхнула Ярослава, відсуваючи вбік теку з паперами. Галина присіла на стілець навпроти й уважно подивилася на колегу: — Знову твої домашні чоловіки весь простір собою зайняли? Слухай, я тебе не розумію. Ти в нас жінка гарна, розумна, самодостатня. Навіщо ти добровільно перетворила себе на домашню працівницю, яка тягне все на власних плечах? — А куди мені подітися? — Ярослава втомлено потерла скроні. — Донька з чоловіком зараз далеко, за кордоном на важких заробітках, щоб хоч якось кошти зібрати. Онуки повністю на мені. А Тарас… він наче ще одна дитина в домі. Тільки доросла, з купою претензій і забаганок

— Твоє покликання — дбати про родину, а затишок сам себе не створить, тому не придумуй зайвого! Ці слова чоловіка…

1 місяць ago

user2

Аліно, сестричко, благаю, відчини хоча б на коридор, — голос Вероніки тремтів від холоду і відчаю. — Мені ніде дітися. Вадим змінив замки. Я прийшла з роботи, а мої речі стоять у тамбурі. В готелі в таку годину селитись — божевілля, а в мене на карті лишилися копійки до зарплати. Я на килимку в передпокої пересиджу, тільки дай зайти. З-за дверей чулося шарудіння. Аліна відгукнулася ледь не пошепки: – Віро, ну ти сама подумай, як це виглядає? Андрій уже спить, йому завтра зранку на зміну. Він мене з’їсть, якщо побачить, що ти тут із баулами серед ночі! У нас же однокімнатна квартира, ти де ляжеш? На кухонному столі? – Аліно, я твоя старша сестра. Ми з тобою виросли в одному домі. Ти справді виженеш мене на вулицю в таку зливу? – Послухай, давай так, — нарешті озвалася Аліна. — Ось тобі на картку скину трохи грошей, виклич таксі й поїдь у якийсь недорогий хостел у місті. Там у центрі повно таких, де за гроші пускають. А завтра зідзвонимося, щось придумаємо. Тільки Андрію не телефонуй, не буди людину. На картку «впало» двісті гривень. Вероніка дивилася на екран телефону, і всередині неї щось з тріском ламалося. Вона роками підтримувала Аліну, оплачувала її навчання, купувала техніку в кредит, а тепер, у найтяжчу мить, її виставили за поріг, як незручну річ

Ковель того вечора здавався особливо непривітним. Дощ лив стіною, перетворюючи асфальт на дзеркальні калюжі, в яких відбивалися холодні вогні ліхтарів.…

1 місяць ago

Z Oksana

Сестро! Давай не будемо дурними, — голос сестри був сповнений фальшивого спокою. — Мама вже злягла, вона дуже слабка. Їй потрібні доглядальниця, постійний догляд, ліки. Я фізично не можу бути поруч 24/7. Повернися до попереднього формату, коли я за нею дивлюся, а ти даєш нам гроші. Ти ж розумієш, що мати не вічна? Ніна сиділа на балконі, спостерігаючи за тим, як сонце повільно ховається за горизонт. — Світлано, а як ти планувала доглядати за нею, коли вимагала квартиру? Ти ж обіцяла їй райське життя за ці квадратні метри. Що сталося? Рай виявився занадто дорогим? — Ти нічого не розумієш! — вибухнула сестра. — Це обов’язок доньки! Ти хочеш, щоб вона була в будинку для літніх людей? — Я хочу, щоб ти почала діяти як донька, а не як спадкоємиця, — відрізала Ніна. — Найми доглядальницю за гроші, які ти плануєш отримати від оренди квартири. Це буде чесно. Після тієї розмови Ніна вимкнула телефон. Вона знала, що Світлана не здасться, але вперше в житті Ніна відчувала не вину. Їй було цікаво спостерігати, як швидко «любов» до мами розчиняється, коли вона перестає приносити прибуток

Житомир, де мешкала Ніна, сьогодні зустрів її похмурим небом. У квартирі, де кожен куток був просякнутий звичними клопотами, повітря здавалося…

1 місяць ago

Z Oksana

Мамо, тату, ми більше не можемо вам давати гроші, — Інна сіла навпроти них, намагаючись знайти правильні слова. — Нам треба поговорити про Андрія, вашого зятя. І про ваші запити. Петро Іванович здивовано підняв брову. — А що не так? Ми ж домовилися. — Тату, ви не розумієте, — Інна дивилася на них прямо, без прикрас. — Андрій — не олігарх. У нього хороша зарплата, так, але це не означає, що він може оплачувати бенкети для всіх ваших друзів. Шашлик на двадцять осіб та вісім пляшок елітного ігристого — це занадто. Я боюся, що через ці «подарунки» йому доведеться брати кредит, щоб просто звести кінці з кінцями. На кухні запала тиша. Галина Петрівна повільно опустила чашку з чаєм. Петро Іванович розгублено подивився на дружину. — Ми не думали, — тихо сказала мама. — Нам справді було приємно, що він так дбає. Ми думали, що це йому не в тягар. — Будь-яка допомога має межі, — відповіла Інна, відчуваючи полегшення від того, що вони її почули. — Ви все життя працювали, ви знаєте ціну грошам. Ви не можете жити так, наче ви — сім’я мільйонерів, тільки тому, що Андрій один раз сказав гарне слово за столом

Затишне місто Боярка, що під Києвом, того вечора було оповите м’яким осіннім сутінком. У будинку родини Петренків панувала атмосфера свята,…

1 місяць ago

Z Oksana

Василю, який лимон? — голос Олени звучав тихо й втомлено. — Я вчора пів дня провела на кухні, там їжі було щонайменше на три дні для нас двох. Ти що, не помітив каструль? – Та помітив, звісно, — Василь переступив з ноги на ногу й ніяково посміхнувся. — Просто… ну, так розійшлися. Хлопці заскочили буквально на хвилинку. Олена сіла на ліжку, відчуваючи, як уся її втома моментально кудись зникає, поступаючись місцем хвилі сильного обурення. – Які хлопці? – Ну, кум Ігор і сусід Богдан. Ми в гаражі допомагали колеса міняти, змерзли, як на сивері. Ну я й кажу: «Ходімо до мене, Оленка таку солянку зварила, що пальці відкусиш!». Ну ми й зайшли трішки зігрітися. Олена підвелася, накинула халат і мовчки пройшла повз чоловіка до кухні. У коридорі ще відчувався стійкий аромат чужих парфумів, легкого тютюнового диму та з’їденого обіду. На кухні панував справжній хаос, який Василь так делікатно назвав «зайшли на хвилинку». Стіл був заставлений брудним посудом, на святковій скатертині виднілися сліди від соусу, а в раковині височіла гора тарілок, наче після невеликого весілля

– Ти уявляєш, я дивлюся в ту каструлю, а там на дні самотній шматочок лимона плаває, як той титанік, і…

1 місяць ago

user2

Ой, Сергію, мені трохи ніяково перед Світланою, — Галя опустила очі, але руку не забрала. — Вона ж постійно мені телефонує, радиться про все. Мені важко дивитися їй в очі. — Головне, щоб вона зараз нічого не дізналася. Навіщо їй зайві хвилювання? Ми з усім розберемося пізніше, я обіцяю тобі. Ти ж знаєш, як я до тебе ставлюся. Світлана відчула, як усередині все перевертається. Тридцять років дружби й чверть століття шлюбу просто зараз розчинялися в цьому тихому куточку кав’ярні під звуки легкої музики. Люди, яким вона довіряла більше, ніж собі, сиділи й спокійно обговорювали свій таємний відпочинок. Вона не стала підходити. Не стала влаштовувати сцен, кричати чи бити посуд. Усе це здалося їй зараз занадто дрібним і непотрібним. Вона просто розвернулася й пішла до ескалатора. На вулиці вже сіріло. Вечірнє повітря було прохолодним, воно трохи протверезило її думки. Світлана сіла в машину, поклала руки на кермо й кілька хвилин просто дивилася в одну точку. Сльози самі покотилися по щоках, але вона швидко їх витерла. Треба було їхати додому. Дорогу вона пам’ятала як у тумані. Вдома було тихо й пусто. Світлана роздяглася, пройшла до кухні, подивилася на продукти, які купила вранці, й зрозуміла, що ніякої вечері готувати не буде. Вона пішла в спальню, лягла на ліжко й просто дивилася у вікно, за яким світилися нічні ліхтарі

— Кажуть, якщо чоловік починає раптово купувати дорогі сорочки і пахнути новими парфумами, то справа не в підвищенні на роботі.…

1 місяць ago

user2

Олю, борщ сам себе не зварить! — голос Андрія був просякнутий невдоволенням, яке він навіть не намагався приховати. — Ти куди знову зібралася, ніби на бал? Ольга глибоко вдихнула, намагаючись не реагувати на його тон. — Я залишила вареники в морозильній камері, — спокійно відповіла вона, не повертаючись до нього. — Вони домашні, з картоплею та шкварками. Звариш сам, це займе не більше десяти хвилин. Андрій підійшов до дверей передпокою, спираючись на одвірок. Він був одягнений у старий, розтягнутий светр, який вже давно втратив свій початковий вигляд. — Вареники? — він презирливо скривився. — Це все? Ми ж жили як нормальні люди. Я приходжу зі зміни, втомлений, голодний, а на плиті — знову пустота. — Андрію, я неймовірно виснажена, — Оля нарешті повернулася до нього, і в її очах він міг би побачити не виклик, а просто глибоку, всепоглинаючу втому, якби хотів подивитися. — Я дуже запізнююся. Готуй собі сам і мене не чекай

Місто Бориспіль зустріло цей вівторок густим туманом, що огортав старі багатоповерхівки, ніби намагаючись приховати втому містян від повсякденної метушні. У…

1 місяць ago

Z Oksana