Navigate
X

Софійко, тут таке кажуть… Денис одружується. Світ навколо Софії на мить потемнів. — З ким, мамо? — З якоюсь жінкою з його роботи. Кажуть, Катерина звати. У неї дитина є від першого шлюбу. У той вечір Софія не плакала. Вона вийшла у двір. Денис саме виходив з машини — старої «дев’ятки», яку він так довго лагодив. — Це правда? — запитала вона, дивлячись йому прямо в очі. Він застиг, тримаючи руку на дверцятах. — Так, Соф. Мені вже майже тридцять. Треба сім’ю. Катя… вона проста, їй не треба зірок з неба. З нею спокійно. — А зі мною було не спокійно? — голос її здригнувся. — З тобою все інакше, — він відвернувся. — Ти гідна більшого, ніж я можу дати. Ти — як кришталь, а я… я просто механік. Тобі потрібен хтось рівня тобі

П’ятиповерхівка на околиці міста не була просто будинком. Це був живий організм. Тут стіни дихали запахом смаженої картоплі з цибулею,…

user2

Мамо! Ви хоч усвідомлюєте, що ви для нас тепер тягар — просто зайвий рот? — Наталя, дружина її сина, навіть не намагалася пом’якшити тон. Вона грюкнула ложкою об край каструлі. — Я заміж за Сергія йшла не для того, щоб працювати на аптеку для чужої тітки! Олена Степанівна відчула, як в середині щось стиснулося. Вона подивилася на невістку — доглянуту жінку з гострими рисами обличчя, яка ще п’ять років тому, на весіллі, клялася бути їй як донька. — Наталочко, дитино, — голос матері тремтів, як осінній листок. — Я ж і за Юрчиком нагляну, і попрасую все, і. Ну, яка ж я чужа? Я ж Сергієва мати. — Мати! — Наталя розсміялася, але в тому сміху не було радості. — Ви стали “матір’ю”, коли вашу школу закрили і ви без копійки на порозі з’явилися. А до того — пані вчителька, “я зайнята дітьми”! Тепер Юрчик у садочку, мені ваша допомога — тільки зайва робота по дому. Ви хоч бачили, скільки зараз платіжка за опалення прийшла

Місто Обухів, з його стрімкими пагорбами та сосновими лісами, завжди здавалося Олені Степанівні місцем сили. Але останні три роки воно…

Z Oksana

Грошей на ювілей твоєї матері я не дам. Ні копійки, — відкарбувала вона, дивлячись прямо на нього. — У неї є улюблені невістки, золоті онуки та ідеальні свати — от хай вони її і спонсорують. Мені набридло бути «найгіршою» за власні ж кошти. Денис завмер. Його обличчя виражало повне нерозуміння, ніби дружина раптом почала цитувати стародавні шумерські тексти. — Світло, ну що ти знову вигадуєш? — він спробував усміхнутися, але посмішка вийшла кривою. — Яка козявка? Який краєвид? Мама ніколи про тебе слова поганого не сказала! Навпаки, кожного разу, як ми зідзвонюємося, вона питає: «Як там наша Світланка? Не втомлюється на роботі?». Вона до тебе як до рідної, постійно хвалить. Каже, що мені з тобою несказанно пощастило. Звідки в тебе ці дикі образи? Світлана гірко посміхнулася. Вона відчула, як у грудях стає холодно. — Тобі справді здається, що вона до мене добре ставиться? Ти впевнений, що ми говоримо про одну й ту саму жінку, Денисе? Чи, може, у твоєї мами є двійник, про якого я не знаю? Може, до тебе приходить добра фея, а до мене — інша істота? Денис почав помітно нервувати

Березневе сонце невпевнено пробивалося крізь кухонне вікно, висвітлюючи дрібні порошинки, що кружляли в повітрі. Світлана дивилася на них, і їй…

user2

Дімо, це правда? Тобі не подобається, що я готую? Дмитро зам’явся, переводячи погляд з дружини на маму. — Та ні, все добре… Просто мамин борщ — це ж смак дитинства, сама розумієш… — Ось бачиш! — тріумфувала Валентина Петрівна. — Дитина хоче домашнього затишку, а не твоїх експериментів з приправами! Надія відчула, як хвиля гніву підіймається все вище. Вона згадала вчорашній вечір, коли вона старалася, готувала вечерю, а свекруха весь час коментувала, що сіль не така, і взагалі, «хто так м’ясо ріже». — Знаєте що, Валентино Петрівно? Давайте чесно. Ви ж не збираєтеся нічого ремонтувати, правда? Свекруха випрямилася ще сильніше. — А куди мені йти? В порожні стіни? — В ту квартиру, яку ви вже три місяці здаєте молодій парі! — випалила Надія

— Ви серйозно вважаєте, що моє життя — це ваша чернетка, де можна все перекреслити й написати по-своєму? — голос…

user2

Сергію! Синочку мій рідний, — голос матері тремтів, наче тоненька гілка під вітром. — Ти як? У нас якраз ідеальна погода, така сонячна, дощі пройшли, земля м’яка, як масло. Може, виберешся до мене в село на вихідні? Хоч допоможеш мені з картоплею, повитягуєш з погреба. Ти ж знаєш, яка вона, та робота біля землі на схилі літ, мені самій уже не під силу. У відповідь пролунав короткий, сухий смішок, за яким вчувався гамір великого міста — гудки машин, шум офісу, далекий голос секретарки. — Мамо, ти серйозно? — голос Сергія був холодним, як сталь. — У мене зараз запуск нового проєкту, звіти, інвестори, які чекають на підписи. Які грядки? Які вихідні? Ти розумієш, що мої справи зараз набагато важливіші за твій город? Це ж просто смішно, мамо. Не ображайся, але в мене немає часу на такі дрібниці

Місто Гадяч, що розкинулося на мальовничих пагорбах Полтавщини, у травні перетворюється на справжній рай. Повітря тут густе, настояне на цвітінні…

Z Oksana

Ви знову за своє? — кричала свекруха, навіть не привітавшись. — Які ще квартири? Які кредити? Ви в здоровому глузді? Павло завмер. — Мамо, привіт. Ми ж домовлялися про дзвінок перед візитом. В нас сьогодні плани. — Плани?! — Людмила Миколаївна гучно поставила свою сумку на стіл. — Я бачу ваші плани! Збираєтеся залізти в борги на двадцять років? Навіщо? Ви молоді, живіть для себе! Вікторія повільно підняла очі. — Людмило Миколаївно, — спокійно, але твердо почала невістка, — ми не в борги ліземо, а інвестуємо в стабільність. Ми хочемо власне житло. У нас є перший внесок, ми до цього йшли три роки. Свекруха зневажливо пирхнула. — Перший внесок? Це ті гроші, які Павло мав би віддати мені на заміну вікон у моїй «трикімнатці»? Ти знаєш, як там дме? У мене взимку квіти на підвіконні мерзнуть! А ви тут іпотеку плануєте? Це егоїзм чистої води

Місто Івано-Франківськ зустріло вечір пронизливим вітром, який ганяв опале листя вузькими вуличками середмістя. У маленькій однокімнатній квартирі, де кожен куточок…

Z Oksana

Син?.. — Юрій відчув, як у нього підкошуються ноги. — Кирило… мій син? — Йому десять років, Юра. Я хотіла сказати того вечора, у ресторані. Але ти почав говорити про кар’єру, про те, що діти — це кайдани, що ти хочеш побачити світ… Я не змогла. Я вирішила, що впораюся сама. Юрій закрив обличчя руками. Він згадав блідого хлопчика в машині. Свого сина. Свою кров. Яку він ледь не проміняв на залізну коробку з колесами. — Вибач мені, — простогнав він, падаючи на коліна прямо в тісному коридорі. — Господи, Олено, вибач мені. Я був таким дурнем… Я шукав успіху, а він увесь цей час задихався без моєї допомоги. Олена присіла поруч і поклала руку йому на плече. Її дотик був теплим, як десять років тому. — Ти прийшов сам, Юра. Не знаючи, хто він. Ти прийшов врятувати чужу дитину. Це означає, що ти змінився

П’ятничний вечір у столиці завжди мав особливий присмак — суміш дорогої кави, вихлопних газів та відчайдушного бажання втекти подалі від…

user2

Мамо! Слухай, не чекай в гості нас, — голос сина звучав сухо, відчужено. — У нас тут. Дружина моя наполягає, щоб ми поїхали до її батьків у Буковель. До тещі і тестя. Там друзі, лижі, сауна. Ти ж розумієш, у нас складні обставини, робота заїла. Олена відчула, як світ навколо неї на мить хитнувся. — Які обставини, сину? Ми ж планували! Я вже стіл накрила, подарунки для малих купила. — Мамо, ну не роби з цього трагедію. Тобі вже не двадцять років, щоб драматизувати. Ну не приїдемо цього разу, що такого? Можеш до пані Ганни з сусіднього під’їзду зайти, ви ж подруги. Чи телевізор подивишся, зараз там концертів повно. В середині Олени щось боляче стиснулося. Вона ніби вперше побачила свою кухню: бездоганно чисту, але неймовірно порожню. — Значить, концерт подивитися? — вона повторила це тихо, майже шепотом. — А страви, які я добу готувала куди? В смітник? — Мамо, припини! Один раз пропустимо — не кінець світу. В наступному році якось компенсуємо. Давай, не розкисай. Цьом

Місто Львів у переддень Різдва стає схожим на декорацію до доброго фільму. Вузькі вулички, припорошені снігом, відблиски гірлянд у вікнах…

Z Oksana

Пам’ятаєш, я казала, що відкладаю гроші? — Так, я думав, там на відпустку чи на коляску… — Там весільні гроші, які ми не витратили на ремонт. Там мої премії за два роки роботи на твоїй фірмі — я ж не все витрачала на сукні. І там гроші, які дала моя мама. Я поклала їх на депозит під хороші відсотки. Денис здивовано дивився на цифри, які вона виписала на аркуші. — Іро… тут вистачить на перший внесок за власний будинок! — Саме так. Я вже три місяці моніторю ринок. Є чудовий варіант за містом — невеликий, але зі своєю ділянкою. Там є газ, світло, і головне — він буде наш. Тільки твій, мій і дітей. Ніяких «дарувальників» з ключами. Денис дивився на дружину з сумішшю жаху та захоплення

Весільний зал сяяв кришталем та золотом. Повітря було наповнене ароматом дорогих лілій та дорогих парфумів. Світлана Олександрівна, мати нареченого, почувалася…

user2

Оксано, привіт. Ти ключі, мабуть, змінила? — колишній чоловік запитав це з такою легкістю, ніби вчора вони просто розминулися в коридорі, а не пережили розрив, який випалив усе всередині. Оксана застигла на місці. Вона мовчала. Вона дивилася на нього, намагаючись знайти в собі бодай якусь емоцію — гнів, біль, співчуття — але всередині була лише глуха, холодна втома. — Навіщо ти прийшов, Вікторе? — її голос прозвучав чужо, наче з іншої кімнати. — Та ти не злися. Холодно ж тут, у під’їзді. Пустиш? Мені лише на п’ять хвилин. Поговорити треба. Терміново. Він не чекав відповіді. Просто зробив крок уперед, протиснувшись повз неї, наче вони все ще були однією сім’єю. Він скинув черевики так, як робив завжди — один ліворуч, інший десь під полицею — і впевнено попрямував на кухню. — О, а ремонт ти тут зробила? Шпалери інші? — він провів пальцем по стіні, оцінюючи якість роботи. — Симпатично. Хоча ті, що я обирав, були затишніші. Ти схудла, — зауважив він, спостерігаючи за нею. — Стала такою, якоюсь сухою. Раніше в тебе були такі гарні щоки. — Вікторе, ближче до справи. Навіщо ти тут

Містечко Ірпінь у травні особливо прекрасне. Коли сонце починає хилитися до обрію, фарбуючи верхівки сосен у бурштиновий колір, здається, що…

Z Oksana