Navigate
X

Тату, чи не міг би ти допомогти? Я підрахував – треба десь шість тисяч доларів. Може, зможеш позичити? Я потім віддам. Петро Васильович довго мовчав. Потім підвів погляд. – Сину. У мене нема таких грошей. І навіть якби були, я б не дав. Остап спалахнув: – Як це – не дав? То ти не хочеш мені допомогти на найважливіший день у житті? – Весілля – це не найважливіше. Важливіше – як ти з Наталкою житимеш далі. А на гулянки я грошей не даю. Якщо не маєш сам – живіть скромніше

Остап був звичайним хлопцем із провінційного містечка. Вивчився в технікумі, пішов працювати на будову, де швидко здобув авторитет як відповідальний…

user2

Як розлучення? Мамо, ви ж 30 років разом! А що далі? Та й що люди скажуть? Дочка не могла повірити у новину – батьки після стількох років шлюбу вирішили розбігтися, наче нічого й не було. Одного вечора, коли за вікном лив дощ, а телевізор мовчав, Галина сиділа на кухні з чашкою чаю. Сергій мовчки зайшов, налив собі кави і сів навпроти. Вони сиділи довго, кожен у своїх думках. – Слухай, Сергію… – почала вона несміливо. – Що? – А ти ще хоч щось відчуваєш до мене? Він підняв очі. Здивовано. Мовчав. – Бо я вже давно не відчуваю нічого

– Як розлучення? Мамо, ви ж 30 років разом! А що далі? Та й що люди скажуть? Дочка не могла…

user2

Нещодавно в нашому місті з’явився колишній чоловік моєї дружини, він в Європі десь був. Тамара колись з ним важко розлучалася, він залишив її і до іншої пішов. Дружина просила його залишитися з ними, але він не слухав її, а з тією пані подався за кордон. Я виховував їх сина, як рідну дитину, а тепер він приїхав і вони обоє тягнуться за ним

Я зі своєю дружиною Тамарою живемо в шлюбі вже майже 7 років. Спільних дітей у нас, на жаль, поки немає,…

Z Oksana

Коли Оксанка виходила заміж за Сергія, всі подруги дружно попереджали: – Дивись, там свекруха крута! Кажуть, не любить невісток і всім командує. Оксана лише посміхалась. Вона була дівчиною розумною, з села неподалік, сирота з п’ятнадцяти років. Виховували її бабуся з дідусем, а після того як їх не стало, вона залишилася сама себе. Коли зустріла Сергія – доброго, лагідного хлопця з технікуму – то мов відчула: це її берег

Коли Оксанка виходила заміж за Сергія, всі подруги дружно попереджали: – Дивись, там свекруха крута! Кажуть, не любить невісток і…

user2

На сімейній нараді ми всі разом вирішили, що продамо свою квартиру з чоловіком, плюс мамине житло і купимо велику трикімнатну квартиру, а маму мою до себе жити заберемо. Так і зробили. Зразу раділи усі, усім добре було, але коли мама вийшла на пенсію, все змінилося дуже

Почну з того, що відтоді, як я вийшла заміж, пройшло вже чимало часу. З Павлом живемо ми разом ось, як…

Z Oksana

Привіт, Олено. Це твій батько. Той, що рідний, – незнайомий голос прозвучав в телефоні, хоча я вже і так зрозуміла хто це. Я не могла повірити, що через стільки років рідний батько з’явився в моєму житті. Він колись залишив мене з мамою, а тепер дуже просив, щоб я з ним зустрілася. Я вагалася, не знала, що робити, але таки прийняла рішення, про що шкодую тепер

Я сиділа у кріслі свого кабінету, намагаючись зосередитися на звіті, але думки постійно поверталися до вчорашньої зустрічі. Навіть зараз, коли…

Z Oksana

Та хто ж тебе там чекає? – казала мама, коли почула, що Світлана вирішила їхати в Польщу. – Он Оленка за Петра виходить, а ти за кордон чогось. – Мамо, не всім же вік біля плити стояти. Я хочу іншого життя. Гроші, досвід… побачу світ, – відповідала Світлана з впертістю у голосі. Світлана поїхала й справді добре влаштувалася: спершу мила посуд у ресторані, потім вивчила мову, закінчила курси і працювала в офісі великої компанії. Вона не хвалилася, але завжди допомагала родині: висилала гроші батькам, передавала речі, і навіть весілля Оленки частково оплачувала. А в Оленки було все так, як вона мріяла: весілля, чоловік Петро, гарне подвір’я, кури, корова, садок

Оленка й Світлана були рідними сестрами, але такими різними, як день і ніч. Оленка – тиха, домашня, з дитинства любила…

user2

Ви до Оксани мчите, як тільки вона чхне, – з докором якось сказала Ганні невістка Ірина. – Оксані важко. Там двоє малих дітей. Їй навіть нема з ким словом перемовитись, – виправдовувалася свекруха. Ірина мовчала, але з кожним разом її невдоволення ставало помітнішим. Вона не була зла, але мала свій характер. Відчувала, що свекруха ніби тілом тут, а думками завжди в місті, біля доньки. І хоч Ганна завжди щось робила по господарству, готувала, допомагала з городом – душа її була в іншому домі

Коли Ганна Семенівна вийшла на пенсію, вона вирішила, що найкраще – жити в селі з сином. Степан мав хату, город,…

user2

Ярослава поїхала на заробітки в Італію, коли їй було сорок п’ять. – Мамо, поїдь. Люди їздять, гроші заробляють, квартири дітям купують. А ти що – все життя на грядці? – казала Марійка. – Я не знаю, я ж ніколи ніде не була, хто мене там візьме? – Та візьмуть. Було б здоров’я. Там наших повно. Знайдеш когось. Заробиш. І вона поїхала. Італія зустріла Ярославу тісною кімнаткою під Римом і літньою сеньйорою Анною, яку треба було годувати, піднімати з ліжка, мити, слухати і терпіти. Але Ярослава мовчала. Робила. Вночі молилась і думала про дітей

Ярослава поїхала на заробітки в Італію, коли їй було сорок п’ять. Діти підростали – Ігор навчався в технікумі, Марійка тільки-но…

user2

Мамо, нам треба поговорити, – сказала мені донька, не встигла я й поріг переступити. – Ти ж сама бачиш, що нову квартиру краще мені віддати. Ми ж не могли переїхати без тебе, але тепер, якщо ти дозволиш, ми переїдемо в цю квартиру за кілька днів. Мене наче вразило громом, і на якусь мить я не могла нічого сказати. Але донька, здається, не просила, а просто ставила перед фактом: вони хочуть забрати мою нову квартиру, яку я придбала для себе, а мені залишити стару. Я ледве змогла знайти слова, аби відповісти. Проте, не маючи сили відмовити, я просто сказала, що мені потрібно трохи часу, аби все добре обміркувати

– Мамо, нам треба поговорити, – сказала мені донька, не встигла я й поріг переступити. – Ти ж сама бачиш,…

user2