Тільки коли на спільних заходах з’являлася Оксана, дружина Ореста, атмосфера ставала напруженою. Оксана була зовсім іншою — тихою, стриманою, з сумними очима, в яких колись світилася безмежна любов до чоловіка. Тепер там була лише тінь минулого щастя. Орест на корпоративах часто поводився зверхньо, відпускаючи шпильки на її адресу. — Слухай, а дружина в Ореста така приємна… Скромна, видно, що живе ним, — шепотілися жінки в бухгалтерії після чергової вечірки. — Даремно він так із нею. Колись дограється, дізнається вона про Аліну, і що тоді? — Ой, не сміши, — заперечувала інша колега. — Такі жінки, як Оксана, нікуди не йдуть. Він її зовсім залякав своєю зверхністю. Вона ж слова впоперек не скаже. Вона як тінь, яка звикла жити в кутку. Оксана справді мовчала. Вона навчилася пропускати образи крізь себе, наче вони були шумом вітру за вікном. Але в глибині душі кожне його слово залишало глибокі рубці. — Оресте, може, твій день народження відсвяткуємо вдома? — якось увечері запитала вона, коли вони сиділи за вечерею. — Тільки найближчі друзі, діти. Я приготую твої улюблені страви, посидимо спокійно, по-сімейному… Орест відклав виделку і подивився на неї так, ніби вона запропонувала щось абсолютно абсурдне
Вечірнє місто повільно занурювалося у вологу дрімоту. Вуличні ліхтарі розмивалися в тумані, створюючи ілюзію нереальності всього, що відбувалося. В одному…