Олено! Можливо, наступного разу ти прийдеш сама? — Мар’яна зиркнула на подругу спідлоба, і в її погляді було багато гіркоти. — Без цієї твоєї Світлани? Олена від несподіванки завмерла. Вона знала Мар’яну вже 30 років. — Що? Про що ти кажеш, Мар’янко? — Я про те, що кожного разу, коли ми збираємося нашою компанією, вона перетворює все на своє особисте шоу! Учора на ювілеї у Катерини. Ти бачила, що там коїлося? Усі чоловіки тільки на неї й витріщалися. Мій Володя взагалі рота роззявив, коли вона зайшла в тій сукні. Навіть забув, що я поруч стою! — Мар’яно, ну до чого тут Світлана? Вона ж просто, ну, вона така є. Вона не робила нічого особливого. — Просто красива? — перебила Мар’яна, і в її голосі відчувся біль. — Та я це і без тебе бачу! Тільки от навіщо вона щоразу вбирається так, ніби зібралася на червону доріжку в Каннах? Ми ж до подруги на день народження йшли, у звичайне кафе, а не на конкурс краси! Вона ж знає, яке враження справляє, і все одно преться в тих шпильках і з короткими сукнями
Сонце повільно скочувалося за дахи львівських кам’яниць, відкидаючи довгі тіні на стареньку кухню Мар’яни. Пахло липовим чаєм і чимось тривожним.…