Navigate
X

Софіє, ти коли збираєшся повернутися додому? – запитала мама, злегка нервуючи в голосі. – Не знаю, мамо. Квартира ще не виплачена, тому буду тут, – відповіла я, хоча не могла зрозуміти, чому вона раптом стала таке питати. Вона добре знала, що поїхала я на заробітки не заради себе, а заради сина. Данило вирішив одружитися, але жити разом не хоче, тож я, після довгих роздумів, порадилася з чоловіком і вирушила в Італію на місце, де колись працювала моя мама

– Софіє, ти коли збираєшся повернутися додому? – запитала мама, злегка нервуючи в голосі. – Не знаю, мамо. Квартира ще…

user2

Тітко Марино, як ваше здоров’я? Наталка казала, ви знову в лікарні лежали? – почула я в слухавці голос Насті, моєї племінниці. – Та як тобі сказати, доню… Все якось навалилося разом. І серце, і тиск, і ноги тягнути важко. Але тримаюсь. Бог не залишає, – відповідаю, намагаючись не видавати в голосі своєї безпорадності. – Планувала ж ще в Італію поїхати, трохи підзаробити, а тепер уже й не знаю, чи зможу… Щойно поклала слухавку, як телефон знову задзвонив. «Донечка» – висвітилося на екрані. – Мамо, мені терміново треба 600 євро, – без привітання випалила Наталка

– Тітко Марино, як ваше здоров’я? Наталка казала, ви знову в лікарні лежали? – почула я в слухавці голос Насті,…

user2

Мамо, ти не можеш ставити нас з ним на один рівень! – голос дочки звучав з неабияким обуренням. – Я тобі рідна донька, а він – просто твій колишній зять! Це вже не перша подібна розмова. Аліна телефонує мені в Італію ледь не щотижня – то їй не подобається, що я посилки Степану висилаю, то знову згадує, як я дозволила йому залишитись у квартирі. – Це мої гроші, доню, – спокійно кажу їй. – І я вирішую, кому й коли допомагати

– Мамо, ти не можеш ставити нас з ним на один рівень! – голос дочки звучав з неабияким обуренням. –…

user2

Коли мами не стало, сестра приїхала з Польщі, хоча перед тим чимало років не з’являлася в селі. Коли маму провели, ми з нею сіли розмовляти. Виявляється вона розлучилася з чоловіком, тепер одна залишилася з дітьми і хоче мамину хату, хоча доглядала її я

Я сиділа на ґанку маминої хати, і холодний вечірній вітер обіймав мене, ніби намагаючись розігнати всі ті спогади, які так…

Z Oksana

Ларисо Федорівно, ви ж знаєте… Часи зараз такі… Нам потрібні молоді, з новими ідеями… – говорила директорка, старанно уникаючи її погляду. – З новими ідеями? – гірко перепитала Лариса, дивлячись на стос паперів, які ще вчора розбирала ночами. – А те, що я тридцять вісім років віддала цій школі, це… не ідея? Вона сиділа в кабінеті, тримаючи в руках офіційний наказ про вихід на пенсію. Ніхто не питав, хоче вона цього чи ні. Так, у паспорті вже шістдесят три, але ж вона ще могла працювати. Голова свіжа, пам’ять добра, руки втомлювалися, та серце ще горіло роботою. – Це не я вирішила, – м’ялася директорка. – Є наказ відділу освіти

– Ларисо Федорівно, ви ж знаєте… Часи зараз такі… Нам потрібні молоді, з новими ідеями… – говорила директорка, старанно уникаючи…

user2

Ти сама винна. Ніхто тебе не просив усе життя біля мами сидіти. Це твій вибір. А тепер – будь добра, або продаєш, або будемо судитися. Брат пішов, грюкнувши дверима. А Ніна сіла і знову дивилася в вікно. На кухні було тихо. Тільки годинник цокав, як той вирок. Через тиждень прийшов лист – від юриста. Тарас подав заяву на оскарження заповіту. Мовляв, мати була недієздатна, його позбавили права несправедливо. Судові засідання тривали кілька місяців. Тарас розповідав, що мама його любила, що хотіла йому допомогти, що сестра все провернула нишком. Коли суд підтвердив дійсність заповіту, Тарас не вибачився. Лише сказав: – Ну, живи. Але більше я не переступлю поріг цього дому. І ти в мою хату не приїзди

Ніна жила з мамою у великій трикімнатній квартирі в центрі міста. Не одружилась, дітей не мала, але не тому, що…

user2

Ігор завжди був «правильним сином». Він не мав шкідливих звичок, не гуляв допізна, гарно вчився, рано почав працювати. Його мама Марія Степанівна казала сусідам: – Наш Ігор – золота дитина

Ігор завжди був «правильним сином». Він не мав шкідливих звичок, не гуляв допізна, гарно вчився, рано почав працювати. Його мама…

user2

Не можу я її ось так просто вигнати. Ну і що, що мама мені все залишила? І не важливо, що Марта не завжди себе добре поводила, – думала собі Ганна дивлячись на Марту, що прийшла з похиленою головою у відчаї. Коли батька не стало, Марта приїхала. Стояла в новій шубі й мовчки витирала очі. Але не допомогла ні в організації похорону, ні в прибиранні двору. Все лягло на плечі Ганни – як і завжди. Те саме було і з матірʼю, а тепер сестра, нарешті, все зрозуміла 

Не можу я її ось так просто вигнати. Ну і що, що мама мені все залишила? І не важливо, що…

user2

Вже декілька місяців, коли донька з Німеччини нам телефонує, натякає, що вже додому повертатися не збирається, адже у неї там чоловік, діти, робота, мовляв, влаштувала добре там своє життя. Ми сприйняли цю новину з сумом, але мовчали спочатку. Але ми вже люди старенькі, важко одним в селі без допомоги і якось я сама Надію набрала, щоб вона нам допомогла. – Мамо, ну що ти починаєш? Я не можу одна з двома дітьми і двома старими батьками бути тут, щоб і вас сюди до себе забрати, та й в селі не чекайте мене, – донька мені сказала ще відразу

Я сиджу на лавці біля хати й дивлюся на пожовкле листя, що кружляє в літньому вітрі, але вже починають опадати…

Z Oksana

Одного разу, під час серйозної сварки через дрібницю, Сергій зібрав речі й вийшов. Олена мовчала. День, два. Але на третю ніч вона написала: “Я злюся, але не хочу втратити тебе через дурість. Поговоримо?” Він відповів через хвилину: “Дякую, що написала. Я сам не знав, як повернутися.” Так стало зрозуміло: іноді найсильніше – це не тримати образу, а зробити крок назустріч

Олена і Сергій навчалися в одному університеті, на магістратурі філології. Вони бачилися щодня, сиділи на парах у сусідніх рядах, обговорювали…

user2